«Живіть, будь ласка, своїм власним життям»: вчительський блог про емоційне вигорання
Вчительський блог — наша нова рубрика. У ній педагоги з усієї країни пишуть про свою роботу зсередини: що їх найбільше хвилює і захоплює у вчительстві, що надихає та якої підтримки вони потребують. #Вчительські блоги відверті, щирі та завжди про наболіле. Після майже місяця дистанційки вчителі відчувають емоційне вигорання, втому і навіть виснаження. Саме про це у блозі пише вчителька англійської мови гімназії А+ Стелла Гарнеда.
- Я нічого не хочу.
- Я ні в чому не бачу сенсу.
- Постійно відчуваю роздратування.
- У мене поганий сон та апатія.
- Я прокрастиную та не бачу цілей.
- Якщо хоча б в одному пункті впізнали себе — вітаю, у вас синдром емоційного вигорання.
У вчителів він виникає через велику кількість емоційно насичених ситуацій та величезний обсяг спілкування. За статистикою, вчителі на другому місці після лікарів за частотою проявів синдрому емоційного вигорання. Чому так стається? На це є кілька конкретних причин.
Велике навантаження. Нормоване навантаження вчителя у школі — 18 годин на тиждень. Але найчастіше це не може покрити всі фінансові потреби. Тому більшість із нас вимушені брати додаткові години та заняття поза школою, щоб збільшити свій дохід, не йдучи з професії. Сучасний темп життя, наше бажання встигнути все і не втратити ефективність та якість — постійний стрес для організму.
Надмірна тривожність. Вчителі — це соціальна професія, що передбачає високий рівень емпатії в людини, яка її обирає. Як наслідок, ми переймаємось результатами та емоційним станом учнів більше, ніж самі учні та їхні батьки. Це викликає постійний стан тривоги та напруги, особливо перед важливими іспитами у дітей.
Формальна частина роботи. Ну погодьтесь, ви теж здавали купу звітів, які нікому не потрібні, а просто лежать в архівах на випадок «а раптом». І це «раптом» ніколи не стається, а витрачений час ніхто не повертає. А журнали? Ну це просто біль 21-го століття. У той час, коли весь світ діджиталізується, ми досі пишемо паперові журнали.
Дистанційне навчання. Моя улюблена тема, на яку я готова говорити вічно. Безумовно, переваги онлайн-навчання очевидні, але не в умовах освітнього процесу в школі. Зараз підготовка до уроків займає вдвічі більше часу, адже постійно шукаєш цікаві ресурси та інструменти, щоб утримати увагу протягом онлайн-уроку. Збільшується час роботи за комп’ютером, як наслідок, наша психіка виснажується швидше.
Батьки. Вони іноді забувають, що також є учасниками освітнього процесу. І замість того, щоб разом з учителем грати в одній команді та мотивувати дитину до навчання, навпаки, допомагають знайти виправдання не зробленому домашньому завданню або забутому підручнику. Таке недоцільне змагання значною мірою впливає на моральний стан вчителя.
Що з цим робити?
У книзі Е. Нагоскі «Вигорання» знайшла кілька порад, які допомогли мені.
Фізична активність — найпотужніший спосіб боротьби зі стресом. Це спорт, сміх, дихання, творчість, танці, плач. Усе це об’єднує необхідність щось робити.
Тільки ви самі здатні витягнути себе зі стану емоційного вигорання.
Припиніть жити життям інших. Живіть, будь ласка, своїм власним життям. Не замість людей, а разом з ними.
А ще, не забувайте тішити себе приємними зустрічами з друзями, прогулянками на свіжому повітрі та невеличкими подорожами, хоча б за місто.
Для вчителів надзвичайно важлива підтримка в колективі. За звичайних умов роботи в нас у школі організовуються тимбілдинги, психологічні тренінги або звичайні посиденьки на кухні чи в кафе. Адже сприятлива атмосфера в колективі допомагає боротися з вигоранням, і я рада, що в мене такий колектив є.
