Освітній омбудсмен: Керівник закладу освіти має постійно звертатися до засновника із письмовими запитами щодо забезпечення всім необхідним
Керівник закладу освіти має постійно звертатися до засновника із письмовими запитами щодо забезпечення всім необхідним.
Про це йдеться на фейсбук сторінці освітнього омбудсмена.
Пряма мова:
Наш недавній допис про шкільні аптечки (посилання у першому коментарі) викликав чимало коментарів у дусі “так нічого ж не робиться, засновник не забезпечує”, “що, директору/вчителям за свої гроші купувати?” тощо.
Хочу поділитися, як зараз кажуть, лайфхаком, бо є досить дієвий спосіб вирішувати ці ситуації, який базується на знанні нормативної бази освіти та розумінні людської психології. Хоча і потребує наявності у керівника почуття людської та професійної гідності, певної сміливості та рішучості.
З досвіду чималої кількості директорів шкіл (та й з власного досвіду директора школи) знаю, що якщо не мовчати, постійно ПИСЬМОВО звертатися до відділу, управління чи департаменту освіти, наголошуючи на необхідності забезпечення закладу всім необхідним відповідно до вимог ст. 25 Закону України “Про освіту”, то чиновники ДУЖЕ ШВИДКО розуміють, що треба виконувати вимоги закону і забезпечувати, а не робити вигляд, що “ми ж не знали”.
Тут треба розуміти психологію певної категорії посадових осіб, які цілком природно (бо така природа людини) думають, насамперед, про те, що з ними далі буде.
Звісно, що є і цілком добросовісні чиновники, які дбають про освіту, але й їм потрібна достовірна та актуальна інформація про потреби закладів.
Бо, якщо, не дай Боже, щось станеться через відсутність у закладі освіти необхідного, то крайніми зроблять саме їх: директор же звертався (тобто – виконав свій обов’язок), а вони свого обов’язку забезпечити заклад освіти не виконали.
Треба враховувати ось що: коли запитів від закладу освіти не надходило, то чиновники з чистою (?) совістю будуть розводити руками: “А що я? Я ж не знав/не знала, що школі щось потрібно…”
Коли ж такі ДОКУМЕНТОВАНІ запити від закладу освіти наявні, то чиновник позбавлений можливості, як то кажуть, “переводити стрілки”.
І тоді вони (просто із почуття самозбереження) починають рухатися – і школа отримує те, що їй потрібно. Звісно, що не все і не відразу, але справа точно зрушить з мертвої точки.
Спробуйте й ви: я не просто переконаний, я з досвіду знаю, що результат буде.
Це стосується не лише аптечок, але й забезпечення закладу освіти всім іншим, що необхідно для його нормальної роботи.
Головне – не мовчати. І не боятися.
Бо якщо директор дбає не про справу, не про заклад, яким керує, а лише за те, щоб всидіти у своєму кріслі, то навіщо такий керівник потрібен?
