Рівні стосунки, довіра, демократичні цінності – усі долучені до Програми “Демократична школа” кажуть про суттєві зміни в житті колективу, школи та громади.
Проте зміни стосуються не лише учасників, а і тренерів Програми. Вчителі, які одного дня вирішили навчати своїх колег, насправді навчаються самі.
Чому вчителі прагнуть бути тренерами для колег, яким досвідом діляться, що дає тісний нетворкінг і чого можна навчитися від учнів – “Новій українській школі” розповіли тренерки Програми “Демократична школа”.
У цій статті йдеться про:
переваги участі в Програмі “Демократична школа”;
як учні впливають на розвиток учителів;
чого найбільше хочуть навчатися вчителі;
навіщо вчителям бути тренерами для колег;
що тренерки використовують у своїх школах;
чим тренерство відрізняється від учителювання.
ЩО ДАЄ ПРОГРАМА “ДЕМОКРАТИЧНА ШКОЛА”
Програма “Демократична школа” працює на основі загальношкільного підходу. Це означає спільні зусилля всіх учасників освітнього процесу, спрямовані на комплексне вивчення та практичне впровадження демократичних принципів і поваги до прав людини у всіх сферах шкільного життя. Програма виділяє три напрями демократичних змін:
Демократичне середовище і врядування;
Освіта демократичного громадянства і прав людини в освітньому процесі;
Співпраця з громадою;
Школи мають можливість отримати менторську підтримку, аби зробити демократичними стосунки між усіма учасниками освітнього процесу та з громадою, а також доступ до навчання, як це робити. Тренери – часто такі ж учителі та директори шкіл, які раніше долучилися до Програми й самі пройшли шлях перетворень.
За словами, директорки НВО №6 Спеціалізованої загальноосвітньої школи (Кропивницький) і тренерки Програми Надії Кравченко, важко зрушувати цінності, на яких людина звикла жити все життя:
“Ми ставимо запитання, які підводять учителів до роздумів: “Може, щось не так? Можливо, можна щось робити інакше?”. І навіть маленька зміна у свідомості вчителя, коли він не відкидає пропозицію, а хоча би замислюється, – це великий крок“, – каже Надія.
Найбільший запит від учителів, за її словами, стосується учнівського самоврядування. Проте з упровадженням НУШ з’явився попит і на другий напрям – Освіта для демократичного громадянства і освіта з прав людини в освітньому процесі.
ЯК УЧНІ ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗВИТОК УЧИТЕЛІВ
Чернівецька школа №38 потрапила в першу хвилю Програми “Демократична школа”.
Адаптуватися до змін, які дає Програма, було простіше дітям, ніж учителям, розповідає вчителька хімії Олеся Гаврилюк. Учні стали відкритішими, з’явилися мотивація й ініціативність.
“Саме завдяки дітям покращилася співпраця з батьками. А вже в партнерстві між учнями, батьками та вчителями школі вдалося реалізувати кілька проєктів: зробити спортивний майданчик зі штучним покриттям, сучасний кабінет трудового навчання”.
Учні шкіл-учасниць Програми змінюються, – підтримує колегу заступниця директора з НВР і вчителька суспільних дисциплін цієї школи, методистка міського методичного кабінету Наталя Герасим.
За її словами, у багатьох випадках перші зустрічі показують прагнення до демократичних взаємин у школі, але є брак знань, як цього досягти. Часто учні говорять, що їх не влаштовує, – обережно або ж, навпаки, критикують усі дії дорослих.
“Кожна наступна зустріч ніби “розкриває” молодь. Вислови та висновки стають сміливішими, впевненішими, глибшими, критика – конструктивнішою, з’являються багато цікавих пропозицій, а найголовніше – молодь з об’єктів змін перетворюється на головну дійову особу”.
Діти роблять те, що їм дозволяють робити, – переконана Надія Кравченко.
“Якщо ми скаржимось, що вони не активні, їм не цікаво брати участь у житті школи, – напевно, вони не вірять, що їм дозволять щось робити. Здебільшого, діти звикли, що ними керують, дають алгоритми дій, нав’язують бачення. Можливо, ми дітей не чуємо й не зовсім розуміємо, що їм треба”.
Аби була ініціатива серед дітей, їм потрібно довіряти і спільно розробляти правила школи, класу, впевнена Надія.
“Дітям ця Програма дає можливість бути почутими. Але багато шкіл, які приходять у Програму, бояться втратити межі контролю і правил. Важливо пояснити школам, що демократія – це не анархія, а верховенство права й закону, рівність усіх перед ним”.
Окрім того, діти інколи заграються, і серед пропозицій трапляються абсурдні – школа без уроків, лише перерви. Однак, “Демократична школа” дає розуміння, що є межі свободи й закону.
Для дітей дієво й корисно брати участь в учнівському самоврядуванні, додає директорка Золочівської “Школи радості” Ярина Сухецька.
“Учні не тільки дбають про дозвілля, а й розуміють, що їхні пропозиції змін у навчанні, безпечному середовищі будуть враховані. Спільне затвердження правил і їх дотримання, свобода вибору й відповідальність за цей вибір – те, що не може не тішити”.
ЧОГО НАВЧАЮТЬСЯ ВЧИТЕЛІ
Під час пандемії кожен учитель мав підлаштуватися до нових умов навчання дітей. “Демократична школа” розпочала використовувати застосунки для дистанційного навчання раніше, тому ці навички стали в пригоді тренеркам.
“Цими навичками залюбки ділюся з колегами, які, зі свого боку, результативно використовують їх на практиці”, – каже Олеся Гаврилюк.
На думку Наталі Герасим, дорослі, особливо педагоги, навчаються лише тоді, коли відчувають потребу в нових знаннях і навичках, та лише того, що вважають актуальним та цінним для себе.
“Тому я не навчаю, а лише надаю підтримку, спрямовую. Звісно, на тренінгах, творчих майстернях, під час зустрічей у школах ми опрацьовуємо теоретичний матеріал, але більше уваги приділяємо його практичному застосуванню, аналізу досвіду, який уже є в учасників, та обговоренню можливих шляхів розвитку компетентностей окремого вчителя та шкільної громади”.
Часто в пригоді стає і власний досвід колег, особливо – історії змін, які відбулися в школах-учасницях Програми.
“Є напрацьовані рекомендації, які містяться в посібниках та матеріалах на сайті Програми. Я завжди раджу ознайомитися з ними, з досвідом інших шкіл, але шукати власний шлях розвитку, адже ситуація в кожній школі – особлива, а стиль викладання педагогів – різний”, – зазначає Олеся.
Ярина Сухецька після зустрічей з експертами Ради Європи та координаторами і тренерами Програми ділилася з директорами шкіл та вчителями своєї школи особливостями впровадження НУШ, порадами щодо педагогіки партнерства.
“Ми обговорювали, як запобігати булінгу, що таке формувальне оцінювання, розглядали закони “Про освіту”, “Про повну загальну середню освіту”, моделювали демократичне середовище в своїх школах”.
Найважливішою рекомендацією Ярина вважає – бути небайдужими, навчитися чути дитину, колегу, батьків.
“Для цього треба працювати над створенням атмосфери довіри і творчості на ранкових зустрічах, засіданнях методичних об’єднань чи Школі молодого педагога, на батьківських зібраннях класу чи школи”.
ЩО ДАЄ ТРЕНЕРСТВО ВЧИТЕЛЯМ
Надія Кравченко працює на посаді директорки школи 10 років. До цього 15 років працювала шкільною психологинею. Тому тренерська робота для неї – не нова.
“Коли наша школа брала участь у програмі “Демократична школа” і мені запропонували взяти участь у конкурсному доборі, щоби стати тренеркою, це було щастя, жадана діяльність, ковток свободи. Це можливість вийти за межі адміністративної діяльності, періодично перезавантажуватись, спілкуючись з іншими школами й дивлячись, як вони працюють”.
Бути тренеркою – це також можливість безбар’єрно чути голоси учнів, педагогів, батьків.
“Коли ти директорка, то не бачиш усю картину. Для мене це досвід, як може працювати школа”, – каже Надія.
Крім того, така робота дає їй можливість комунікувати з представниками інших галузей.
“Наша тренерська спільнота – різнобарвна: вчителі, директори шкіл, викладачі закладів післядипломної та вищої освіти, громадські діячі.
Завдяки цьому, я прокачала свої знання з демократії та прав людини, участі молоді, проєктної діяльності, самоврядування в школі, компетентнісного підходу, формувального оцінювання. Працювала з різними онлайн-інструментами, відкриттям для мене були цифрові відзнаки та можливості їх застосування в освіті”.
Ярина Сухецька розповідає, що коли 2012 року стала учасницею тренінгу з андрагогіки (частина педагогіки про навчання дорослих, – ред.), зрозуміла, що навчання дорослих різниться від навчання дітей, бо базується на досвіді.
“Добрий керівник мав би організувати психологічно безпечне середовище для професійного зростання педагогів, для налагодження партнерських взаємин із батьківською громадою, владою, органами місцевого самоврядування. Саме тренерські вміння давали змогу виконати це завдання. Була щаслива 2016 року стати тренеркою Програми, хоча багато довелося вчитись, бо тема громадянської освіти для мене була новою.
Окрім того, тренерство допомогло Ярині розвинутися в низці м’яких і твердих навичок: чітко й конкретно описувати завдання, формулювати відкриті запитання, вести дискусію, не додаючи власного судження, тайм-менеджменту, рефлексувати – що вдалося й ні, чому, що варто зробити, аби вдалося; домовлятися, створювати атмосферу співпраці з усіма учасниками освітнього процесу, залучати всіх до обговорення й ухвалення важливих шкільних документів.
Олеся Гаврилюк давно мріяла стати тренеркою “Демократичої школи”, тож, побачивши оголошення про добір, не зволікала.
Розповідає, що тренери працюють з учителями в хабах на кілька областей. Зустрічі планують так, аби щоразу відвідувати нові школи і змінювати колег.
“Це дає можливість вчитись одне в одного, ділитися досвідом і новими ідеями. Завжди після тренінгу засвоюємо якусь “цікавинку”.
Ми дуже дружні, підтримуємо одне одного, стали маленькою родиною. Завдяки такій підтримці, я перемогла страх публічних виступів, підвищила свою самооцінку, самовпевненість, активну позицію. Попри те, що в нас – різновіковий тренерський склад, у нас є спільна мета, а саме – впровадження демократичних змін у освітнє середовище та навчально-виховний процес”.
Наталя Герасим вбачає в тренерстві можливість не навчати, а створювати умови для навчання.
“Працюючи в громадських організаціях, я відчула можливості підсилити формальну освіту підходами неформальної. Це спонукало до участі у освітніх проєктах, а далі – до прагнення поділитися своїми знаннями, вміннями, навичками з колегами. Так поступово дійшла висновку, що, працюючи з педагогами як тренерка, маю більше можливостей не навчати, а створювати умови для навчання; робити наголос на практичних речах, а не теорії; спільно з колегами шукати шляхи розв’язання проблем, які щодня постають перед учителем”.
ЩО ТРЕНЕРКИ ВИКОРИСТОВУЮТЬ У СВОЇХ ШКОЛАХ
“Важче сказати, чого не використовуємо”, – усміхається Надія Кравченко.
Її школа періодично повертається до Інструменту демократичного розвитку, робить самооцінювання. А коли обирали цінності та правила школи, використовували тренінгові вправи.
А ще – Надія минулоріч почала викладати курс “Громадянська освіта” для 10-х класів, тож на уроках у пригоді стають вправи з посібників Ради Європи.
“Для мене цей курс видався близьким, адже в Програмі “Демократична школа” ми торкаємося багатьох тотожних тем. До того ж методика викладання передбачає інтерактивну, проєктну діяльність, розв’язання практичних завдань.
Завдяки тренерському досвіду, у мене немає проблем об’єднувати учнів для роботи в групи, обговорювати суперечливі питання. Гарна тренерська звичка – визначати разом з учнями правила роботи та отримувати наприкінці уроку зворотний зв’язок”.
Про громадянську освіту говорить і Ярина Сухецька – зокрема, про посібник “Громадянська відповідальність. 80 вправ”.
“Це підказка, що дає змогу легко практикувати на будь-якому уроці вправи для формування громадянських компетентностей. Також пропоную своїм вчителям методичну скриньку – Тулбокс”.
Олеся Гаврилюк у роботі використовує елементи тренінгів – рефлексію, дебрифінг, синергію. Також їй подобаються вправи: “6 капелюхів”, “Займи позицію”, “Дерево сподівань”, “Діамант”, “Лист самому собі”, “Перейди болото”, а також (наголошує, що обов’язково) – формувальне оцінювання (приклади їх використання теж можна знайти в Тулбоксі).
ЧИМ ТРЕНЕРСТВО ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД УЧИТЕЛЮВАННЯ
Наталія Герасим каже, що учнів легше зацікавити навчальним матеріалом. Вони швидше включаються в активні та інтерактивні формати.
“Доросла аудиторія (особливо вчительська) – закритіша. Не всі готові визнати, що чогось не вміють і не знають. Часто в групі є учасники, які прагнуть домінувати. Тренерська майстерність, на мою думку, – у тому, щоби створити умови, в яких кожен учасник зможе розкритися, буде готовий до професійної рефлексії”.
Для Ярини Сухецької головна відмінність між навчанням дітей і дорослих – у форматі матеріалу.
“Лекційність – мінімальна, презентації – максимум на слайдів п’ять; легке подавання матеріалу без наставницько-повчального тону, невимушений стиль одягу, бо далі активності, які дають змогу креслити-перекреслювати, досліджувати, дискутувати, доводити, креативити, аналізувати, делегувати, домовлятися, виходити за межі класу і школи, – це все тренерське, а віднедавна – частково НУШ”.
Перевагою тренерства над учительством вважає, що тренерів завжди двоє. Тоді, каже, всі емоції бажання і пропозиції аудиторії – у полі зору. Окрім того, важливо, що тренери зовсім не використовують оцінні судження.
Ярина Сухецька додає, що на тренінгах тренувалася бути вчителькою.
“Тренер дає можливість іншому завершити, не перетягувати ковдру на себе, підводити учасників. Це співпраця, голосування, думання, повага, сприймання, укладання спільних правил”.
