Заплющ очі, розказуй вірш – чи прийнятний такий метод у школі
Нещодавно в одній з освітянських груп у Facebook жінка описала, як учителька перевіряла вивчення віршів: учні записували відео декламації, але спершу показували вуха, клали руки на стіл і заплющували очі. Допис зібрав понад двісті коментарів.
Виявилося, так перевіряють вірші не в одній школі. Дехто писав, що проблема не в методі, а в тому, що учні не хочуть вчитися. Дехто*, що це схоже на дослід над дітьми: “Якими вони виростуть, якщо вчителі настільки їм не довіряють?”.
Невдовзі авторка видалила свій допис.
“Нова українська школа” дізнавалася, чи прийнятний описаний метод перевірки в школі.
ЧОМУ ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ
“Є безліч випадків, коли учні обманюють учителів і зривають уроки, а потім цим вихваляються, викладають у групах відео. Якщо тебе обманули раз, другий – з’являється недовіра. Думаю, таке (показати вуха й заплющити очі, – ред.) просять робити вчителі, які дуже потерпають від непорядних вчинків учнів або наслухалися про такі випадки в колег.
Варто пам’ятати, що дистанційка – це насамперед випробування академічної доброчесності. Це потрібно пояснювати учням. Де нема доброчесності та порядності – виникають проблеми з довірою. Оцінка вчителя – суб’єктивна, а справжню оцінку кожному поставить життя. Учителя обманути можна, життя – ні”, – каже вчителька зарубіжної літератури НВК №1 Немирова (Вінницька область) Леся Сич. Вона – одна з тих, хто заступилися за вчительку під дописом про перевірку віршів, хоча сама їх так не перевіряє. Каже, у цьому немає потреби: у неї з дітьми довірливі стосунки.
“Цей метод з’явився, тому що в освіті є системна проблема – академічна недоброчесність, – підтверджує методистка Новопечерської школи і тренерка НУШ Інна Большакова. – Ніхто не думає, що цього треба навчати. А це – цілеспрямована робота всіх: і батьків, і вчителів. Адже якщо учні бачать, що недоброчесні методи приводять до хороших результатів, вони будуть ними користуватися. Вчителі мають про це (доброчесність, – ред.) говорити не один раз, не на підвищених тонах, не через заборони й покарання”.
ЧОМУ УЧНІ НЕ ХОЧУТЬ ВЧИТИ ВІРШІ
Інна Большакова називає кілька чинників:немає часу. Не доведено, що дитина може виконати все передбачене програмою з усіх предметів. І коли є вибір – хтось може обрати, наприклад, англійську, а не вірш;
немає мотивації. Особливо це стосується старшокласників, які розуміють, що вірш для вступу їм навряд чи стане в пригоді. Апелювати до “всебічно й гармонійно розвиненої особистості”, на думку експертки, – це лише використовувати слоган, за яким немає розуміння.
“Оскільки ми не створюємо внутрішню потребу працювати з поезією – це перетворюється на покарання, – каже Інна Большакова. – А потім ми ще використовуємо методи оцінювання, які не всім подобаються… Якщо чесно: скільки дорослих погодилися би заплющити очі, покласти руки на стіл і читати вірші? Що би вони при цьому відчували?”.
НАСЛІДКИ
Зруйнована довіра між учнями і вчителем, ще краще замаскований обман, відраза до навчання й до школи загалом, напружена атмосфера в класі (коли немає сварки, але всім важко й неприємно) – такі наслідки розповідання віршів із заплющеними очима перераховує психологиня і психоаналітикиня Катерина Данилевська й додає: “Сьогодні здобути авторитет контролем і переслідуванням неможливо”.
До того ж у класі точно є діти, які й не думали обманювати, але змушені це доводити, декламуючи вірш із заплющеними очима. Що відчувають вони? Психологиня пропонує уявити звичайну сім’ю, якій одного дня телефонують зі служби захисту дітей і просять відтепер надсилати фотографії того, що і як сім’я їсть, як діти роблять уроки, де сплять, щоби перевірити, чи добре батьки про них дбають.
“Як це буде впливати на батьків? На їхнє відчуття себе? На атмосферу в сім’ї? – питає психологиня. – Звісно, недобре. Або уявіть працівника, який приходить на роботу вчасно, сумлінно виконує обов’язки. А начальник каже, що тепер потрібно надсилати відеозвіт із робочого місця і список виконаних за день справ. Це породить купу гніву, образ, знецінення й невдоволення. І тоді працівник несвідомо почне шукати шляхи, як за таких умов працювати не так якісно, як раніше”.
ЩО МОЖНА РОБИТИ НАТОМІСТЬ
Інна Большакова:
Читайте й аналізуйте вірш. Можливо, у такий спосіб в учнів виникнуть якісь почуття й вони самі захочуть його вивчити. І так вони запам’ятають вірш швидше. Якщо ж вчити механічно – користі це не буде.
Виявіть довіру. Можна сказати: “Я розумію, що ви можете підглядати, але якщо можете – зробіть це чесно. Я вам довіряю”. Якщо сказати це підліткам – більшість не обмануть.
Не робіть трагедію з обману. Навіть із тими, хто обманули, треба продовжувати довірливі стосунки й не закриватися від них. Можливо, потім вони не будуть цього робити.
Шукайте способи: нехай діти розповідають онлайн за порядком. Якщо не вдається знайти спосіб – відтермінуйте завдання, щоб учні могли розказати вірш у класі.
Катерина Данилевська:
Навчіть учнів отримувати задоволення від поезії. Ідея яка – знайти злочинця й покарати чи закохати в предмет? Справжнє мистецтво – зробити так, щоби дитина хотіла вчитися, щоб отримувала від цього задоволення. Переслідування її на кожному кроці зміщує акценти на примусовість. Тому краще подумати, що можна робити інакше. Придумати вправи, обговорення, щоби діти отримали естетичну й чуттєву насолоду від твору. Це підвищує лояльність до вчителя, і тоді діти охочіше й чесніше будуть виконувати завдання, бо поважатимуть учителя.
Змиріться з тим, що частина учнів вірш не вивчать і будуть хитрувати. Якщо вчитель помічає хитрування, можна поговорити по-доброму: “Я бачу, що ви хочете це завдання якось обійти. Я не хочу вас контролювати, це нікому не потрібно”. Варто дати можливість розповісти вірш тим, хто готові зробити це чесно, а решті дозволити розповісти наступного разу. Так у вчителя є можливість зберегти честь і гідність кожної дитини.
Не присоромлюйте учнів публічно. Якщо це робити, дитина буде з цим досвідом якось справлятися (наприклад, обговорювати вчителя, його обмеження й неспроможність щось зробити, а це буде відображатися на загальній динаміці класу). Складеться ситуація, коли дитина витрачатиме зусилля, щоби терпіти урок. Чи це є завданням навчання? Та і якому вчителю хочеться викладати урок, який учням треба терпіти?
Леся Сич:
Дайте дітям свободу. У мене хто хоче – розказує вірші в Zoom. Я кажу, що треба дивитися в камеру, і тоді не буде сумнівів, що хтось кудись підглядає. Якщо хтось не може розповісти під час уроку, то завжди можна надіслати відео в Google Class. Якщо не вдається – можна в месенджер чи телеграм.
Дозвольте творчий підхід. Мої учні здавали сонети Шекспіра, Петрарки, Данте Аліг’єрі, гуляючи парком, де знімали відео. Були моменти, коли не видно, чи учень читає з книжки, чи вивчив напам’ять. І це було питанням довіри. Але я знала, що діти витратили цілий день, щоби зробити це відео. Ці сонети, вивчені минулого року, дівчата кажуть, пам’ятають і досі.
