Чи можна по-справжньому щось змінити, не позбувшись зайвого минулого?
Українська освіта змінюється щороку, намагаючись втілити принципи найуспішніших закордонних практик і всотуючи досвід педагогів з усього світу. Найголовніший рушій прогресу – це, звісно ж, зміни, але чи можна по-справжньому щось змінити, не позбувшись зайвого минулого?
Освітній експерт Віктор Громовий на своїй сторінці у фейсбуці опублікував 10 так званих «постреформаторських кроків», які можуть призвести Україну до освітньої катастрофи.
10 ПСЕВДОРЕФОРМАТОРСЬКИХ КРОКІВ НАЗУСТРІЧ ОСВІТНІЙ КАТАСТРОФІ:
1. Намагатися реформувати вітчизняну освіту у відриві від реформування усього суспільства за методом «барона Мюнхгаузена»(самі себе витягуємо за чуба з болота), без утвердження в соціумі нових цінностей та появи потужного запиту на якісну освіту.
Робити лише те, що «приречене на популярність», замість того, щоб калатати у всі суспільні дзвони: «Нація в небезпеці!». Залишати сучасну українську школу територією суцільної брехні, замість того, щоб вибудовувати «освіту, яка базується на цінностях».
2. «Реформувати» вітчизняну освіту винятково зверху, залишивши нереформовану пострадянську начальникоцентровану «вертикаль» управління, не ліквідувавши МОНоцетризм як явище, не провівши радикальні зміни у всіх ланках системи управління (наприклад, створивши замість місцевих управлінь (відділів) сервісні центри, які б взяли на себе увесь комплекс питань із фінансово-господарчого забезпечення роботи школи).
3. Фактично відмовитись від використання головного ресурсу розвитку освіти – свободи педагогічної думки та дії. Залишатись в полоні абсолютно примарної надії на те, що прорив до нової якості освіти зможе зробити невільний вчитель із дбайливо зрощеною «навченою безпорадністю», який запрограмований лише на тупе виконання будь-яких «вказівок».
4. Зробити виразний акцент на шоу-реформах та традиційній імітації бурхливої діяльності. Як наслідок, усю енергію освітянського потягу традиційно спустити у «свисток», зосередитись на зовнішньому, суто поверховому декорі і відвертому самопіарі й навіть не підступитись до зміни базисно-смислових підвалин сучасної школи. Головна ознака псевдореформування: обмежитись зміною вивіски без докорінної зміни змісту і сенсу.
5. Проводити винятково удавано-потішну «дебюрократизацію» з імітацією галасливого «полювання» на бюрократизавра, грантовими проєктами псевдодебюрократизації тощо.
Насправді ж, підшумок розмов про дебюрократизацію освіти:
- усе, що там ще трохи рухається, зарегламентувати;
- якщо і після цього воно якимось дивом продовжує функціонувати, зарегулювати до нестями;
- якщо і після цього ще подає ознаки життя, жорстко законтролювати;
- якщо і після цього «контрольного пострілу» вже не рухається, але ще трохи дихає, перекрити кисень лавиною нескінченних «вказівок» та покласти «надгробний камінь» постійного звітування;
- якщо вже не подає жодних ознак життя, необхідно про всяк випадок закатати в асфальт (закреслено) домоніторити до самого краю.
6. Ігнорувати базовий принцип здійснення будь-яких змін: працює — не чіпай. Зокрема, зруйнувати мережу навчальних закладів нового (добре забутого) старого типу, які виникли на початку 90-х років минулого століття. Тоді метою їхнього створення було забезпечення передумови для розвитку вітчизняного шкільництва – необхідну різноманітність, яка є фундаментальним принципом розвитку будь-якої системи.
Перетворити гімназії на «проміжну ланку» між початковою і старшою школою, провести тотальну «гімнаїзацію» усіх неповних середніх шкіл. Цим по суті знищити справжню гімназійну освіту в Україні, яка так важко відроджувалась у далекі у 90-ті.
7. Замість вивільнення сил змін знизу та гуртування прибічників справжніх реформ, звузити «коло революціонерів» до гіперлояльних штатних «агентів змін», які «страшенно далекі від народу», чий дикий непрофесіоналізм і відверте дилетантство справляє винятково руйнівний вплив. Усіх, хто має альтернативне бачення реформ, вважати «огульними критиканами та деструктивними особистостями», ігнорувати їхні пропозиції, не включати їх до складу груп розробників, вилучати їх з кола учасників проєктів тощо.
8. Обирати винятково прості рішення для «розв’язання» складних проблем, які, як правило, призводять до протилежних наслідків. Наприклад, для «покращення» стану математичної освіти ввести обов’язкове ЗНО з математики чи оголосити рік математики. Ще один приклад уже реалізованого на практиці простого рішення: замість того, щоб роз’єднати «гібрид слона і носорога» – школу І-ІІІ ступенів – і створити (насамперед шляхом будівництва шкіл у нових мікрорайонах) мережу наближених до місця проживання початкових шкіл, провести закріпачення дітей за школами «на районі».
Така прив’язка шкіл має винятково згубні наслідки, бо, як і варто було очікувати, люди тепер масово купують липові довідки про реєстрацію.
9. Намагатись будувати нову українську школу у відриві від проривних ідей авангардної педагогіки. Нові ідеї сприймати лише як яскраву обгортку, тому, замість осмислення глибинної сутності та напрацювання адекватних вітчизняних практик реалізації, вимагати імітації їх втілення у зовнішньому декорі. Сприяти профанації цих ідей, наприклад, вимагаючи запровадження технологій індивідуалізації (персоналізації) навчання у класах з 32-37 учнів, використання ІТ-технологій без відповідного матеріально-технічного забезпечення тощо.
- Декларувати зміни, але не створювати адекватні механізми реалізації задекларованого на практиці.
- Запроваджувати псевдоінновації (на кшталт зонування освітнього простору класів початкової школи, кубиколегоманії тощо).
- Боятись замахнутись на освітянських «священних корів» (класно-урочну систему, багатопредметність тощо) і взятись за побудову школи, яка не школа.
10. Започаткувати безпрецедентний за своїми масштабами каргокульт: і чужому не навчились й свого відцурались. Сліпе мавпування закордонних практик робити за нашим сценарієм: хочемо, як краще – виходить, як завжди. Наприклад, можна спапуасити застарілу концепцію зонування освітнього простору та вкрай невдало перейменували їхні зони на «осередки»(краще б уже назвали «локаціями») і… здетонувати безглузде прикрашання класних кімнат початкової школи «наліпками».
Наслідок реалізації цих 10 пунктів буде наступний: удосконалення поганого зробить стан справ у шкільній освіті ще гіршим, створюючи ілюзію достатності лише «косметичного ремонту».