Якщо у класі — ліворукий учень: найкращі практики
Як допомогти адаптуватися в класі ліворукому учневі? За статистикою, кожна восьма дитина пише не так, як решта однолітків. Які проблеми можуть виникнути на початку занять, посередині першого року навчання, після початкової школи? Психолог Марина Бабушкіна пояснює, як такий учень почувається у школі та вдома.
Звідки взялися упередження
Футурологи кажуть, що у світі йде великий попит на образне мислення, адже воно допомагає у сфері IT, дає змогу креативно глянути на знайомі речі, найкраще пристосоване до розв’язання мультизадач. А образне мислення означає інший зв’язок півкуль головного мозку, а відтак тісно пов’язане з ліворукістю. Недарма дослідження Американської спілки психотерапевтів довело: серед студентів найбільше ліворуких на факультетах образотворчого мистецтва, дизайну. Кажуть, що за п’ятдесят років половину населення становитимуть люди з основною лівою рукою. Але поки вони все ще страждають від наслідків упередженого підходу до них.
Із самого початку негатив був пов’язаний з релігійними переконаннями, що ліва сторона — це сторона зла. Це відбилося навіть у назвах у різних мовах, у прислів’ях, фразеологізмах (у нього обидві руки ліві, піти наліво, лівий дохід). У Давньому Римі словом dexter позначали добро та правий бік, а словом sinister — зло та лівий бік. Нині в англійській мові sinister — це зловісний, і є навіть такий популярний фільм жахів. У Франції, Ірландії, Німеччині, Норвегії лівий крім сторони, що відповідає стандартному розташуванню серця в людському тілі, означає також хитрий, незграбний, неправильний. У стародавні часи доторкнутися до когось лівою рукою з незрозумілою метою (наприклад, погладити чужу дитину чи тварину) означало чаклування, за яке можна було втратити життя. У першій половині 20 сторіччя ліворукі люди не мали права свідчити в суді.
Чому так? Метафору протистояння добра і зла хотіли прив’язати до чогось матеріального. А праве та ліве — найбільш очевидна опозиція. І, звісно ж, руку, якою користується більшість (наприклад, під час молитов) визнали символом добра, а протилежну — зла.
Донині в Африці, Індії, Китаї ліворуким дітям можуть навіть травмувати неправильну кінцівку, щоб вони їли, писали і тримали інструменти так само, як усі. Ці злочини не так вже й далеко пішли від тих методів, якими переучували шульг у всьому світі: прив’язували ліву руку, били лінійкою, мастили гірчицею. У ті часи батьки не уявляли, як дитина житиме, адже жодних речей для ліворуких не існувало. І як отримати освіту? Писати чорнилами лівою рукою нереально, адже розмазуєш написане. Але у 1960-70-ті роки у США, Канаді, країнах Європи переучування піддавалося критиці, і вчителі та батьки відмовилися від нього.
В Україні така проблема залишалася довше. У 1920-40 роки в СРСР ліворуких офіційно ділили на дві категорії: дегенератів (слово вживалося не як лайка, а як спадкова хвороба, яка нібито погіршується з кожним поколінням), яких навіть не радили виховувати у звичайних школах, незалежно від розвитку інтелекту, та на жертв недбалості батьків, які пропустили момент у 3–4 роки, коли дитина нібито випадково вподобала не ту руку. Звісно, родини ладні були визнати хиби у вихованні та завзято перенавчати дитину, тільки б її не визнали хворою. Пізніше ця небезпека зникла, але залишилася вимога «бути як усі». Першим, хто у СРСР боровся за права ліворуких дітей, був відомий український психіатр Анатолій Чуприков. Його дослідження того, що насильницьке переучування ліворуких дітей завдає психологічної травми, опублікували на початку 1980-х. Це викликало опір та навіть обурення. Мовляв, навіщо плодити «білих ворон»? Хай живуть, як усі. Знову й знову доводилося робити дослідження та доводити: здавалося б, звичайна вимога тримати ручку в правій руці обертається для ліворуких дітей, особливо чутливих, вразливих за природою, не тільки нервовими розладами, комплексом неповноцінності, а й уповільненням росту, втратою апетиту та життєвих сил.
Завдяки цьому у 1986 році було законодавчо зафіксовано, що шульги потребують особливого підходу, а не перенавчання. З того часу два покоління людей зросли такими, як їм природно. Утім, на цьому індивідуальний підхід у більшості шкіл завершується. Але відсутність заборон — далеко не все, що потрібно таким учням. Дверні ручки, комп’ютерні мишки, ножиці, блискавки, ґудзики на штанах хлопчиків, на внутрішніх кишенях — усе це незручне для тих, у кого ліва рука — провідна. А як писати правильно? Адже учні чують, що світло має падати з лівого боку, літери не повинні нахилятися, а все це не вдається. Рука перекриває рядок, якщо виводити літери без відриву від паперу. У такому разі зручніше сидіти боком, піднявши плече, що призводить до неправильної постави.
Можливо, у майбутньому створюватимуть зручні для ліворуких людей робочі зони в офісах. Та навчати дітей все одно доведеться разом, адже концепція інклюзії у широкому сенсі означає не лише включення до класів дітей з різноманітними нозологіями, а й прийняття і душевне збагачення тим, наскільки ми всі різні: національності, зовнішність, провідна рука.
По-перше, такі діти потребують в ідеалі комфортного для них середовища: парти, додаткове освітлення, ручки, ножиці, прописи. По-друге, у шульги образне мислення, а це означає, що його або її психологічна та інтелектуальна діяльність дещо інші, ніж у решти дітей.
Ліворукі діти потребують особливого підходу під час вступу до школи, інакше їхня адаптація буде значно важчою, ніж в однолітків. Їм потрібна додаткова увага та допомога вчителів.
Сім способів підтримати учнів-шульг
Шульги швидше стомлюються і потребують тривалішого відпочинку, ніж інші. Варто дозволити їм посеред уроку додаткові паузи для відновлення сил. Добре, якщо в класі є можливість на цей час усамітнитися хоча б на 5–10 хвилин. Особливо це актуально у першому класі, коли дитина звикає до нового режиму, нових вимог, шкільного навантаження, яке відрізняється від дитсадка. Якщо ж хлопчик чи дівчинка не ходили до дошкільних закладів, їм необхідно ще більше послаблень. Не варто думати, що так буде завжди. Ліворукі діти мають ще одну особливість: довго звикають до нових умов. Якщо більшість дітей адаптується за місяць, то їм потрібно 2–2,5, і вчителю доведеться на це зважати.
- Навіть коли обсяг навчальної роботи ще невеличкий, такі першачки страждають від емоційного перенавантаження. Із часом, коли дитина адаптується, її працездатність не буде відрізнятися від роботи однокласників.
- Добре розташувати таких дітей праворуч у класі, щоб вони мали краще освітлення, а увагу легше концентрували на вчителеві. А ось посадити таких дітей активним оком до вікна — не найкраща ідея. Тоді вони відволікатимуться на те, що бачать за склом. У низці країн (Бельгії, Норвегії) саме праворуч заведено розміщати учнів-шульг, і дослідження доводять, що це дуже позитивно впливає на їхні навчальні успіхи.
- Якщо немає спеціальних парт із нахилом стільниці з необхідного боку, варто порадити родині придбати таку для дому. А учня слід хоча б посадити за окремим столом або зліва, щоб діти не зіштовхувалися постійно робочими руками, коли писатимуть.
- Під час навчання варто спиратися на зорову пам’ять дітей, їхню здатність охоплювати одночасно весь матеріал, а не мислити лінійно-послідовно. Цим учням зазвичай підходить метод глобального читання, коли дитина запам’ятовує все слово, а не складає з літер та складів. Важливо також вчити абстрагуватися від нюансів, виокремлювати форми чи інші ознаки предметів. Адже шульги зазвичай бачать дрібні відмінності між об’єктами, коли іншим здається, що вони однакові. Якщо така дитина каже, що сусідка забрала в неї ручку, хоча обидва предмети здаються близнюками, будьте певні: вона помітила подряпину чи крапочку пластику, тож каже правду.
- Зазвичай у середині першого класу (приблизно взимку) основний дискомфорт, який відчувають ліворукі учні, — це проблеми з прописами. Нині для таких дітей розроблені спеціальні зошити та прописи зі зручним прямим нахилом. І правий, і лівий нахили літер практично нереально опанувати таким школярам. Окрім цього, для певних великих літер, які особливо важко писати шульгам, вводиться спрощений варіант: велика копія малих літер.
- Шульги дещо емоційніші за інших. На це можна робити ставку під час навчання. Тяга до спілкування нерідко спонукає порушувати дисципліну на уроках: розмовляти, разом з друзями займатися сторонніми речами. Якщо йдеться не про традиційні заняття, а такі, де акцент на роботу в парі, спільну діяльність, ця потреба буде задовольнятися і не заважати навчанню.
У п’ятому класі, під час переходу до базової школи, ліворукі діти знову потребують посиленої уваги. Варто зважати на те, що їхня адаптація триватиме довше і може бути ще важчою, ніж у першому класі. Адже доводиться переходити не лише від одного до іншого виду діяльності, а й перемикатися на різних вчителів, переходити до інших кабінетів. Вже саме це спричиняє мікрострес для шульг. Додатковий відпочинок, відсутність жорстких вимог та доброзичливе ставлення приведуть до того, що через 2–4 місяці школяр почуватиметься впевненіше.
