“Це – не реформа, а рух назад” – Ігор Лікарчук
У мережі триває бум повідомлень про очікувані зміни в мережі закладів загальної середньої освіти.
А також про законопроект, яким народні депутати хочуть відтермінувати ці зміни до 2027 року.
Я вже писав про абсурдну ідею створення елітних старших шкіл, які будуть називатися «ліцеями». Писав про гімназизацію масової неповної середньої школи, яка апріорі завершиться лише зміною назв…
Сьогодні чомусь подумав про те, що норма чинного законодавства, за якою у нас в перспективі можуть існувати ЛИШЕ початкові школи, гімназіі та ліцеї, мені дуже нагадує радянську освітню практику. В системі освіти СРСР також існували ЛИШЕ чітко визначені три типи закладів загальної середньої освіти: початкова, неповна середня або середня школа. Вони існували як окремо, так і комплексі.
Після проголошення Незалежності в Україні розпочалися процеси диверсифікації радянської освітньої мережі. Починали виникати НЕВІДОМІ радянській системі типи закладів освіти. Серед них були й достатньо дивні за назвами та сутністю, але були й такі, котрі забезпечували реально нові та цікаві освітні практики…
Про такі заклади я багато писав у другому томі своєї книги «Міністри освіти України». Тепер ми намагаємося знову повернутися до уніфікації мережі закладів загальної середньої освіти. Інакше я ці процеси назвати не можу. І не має значення, коли така уніфікація відбудеться: у 2024 чи у 2027 році. Бо вона не на користь здобувачам освітніх послуг.
Тому, на мою думку, це – не реформа, не крок вперед. Це – рух назад. Бо ніколи уніфікація позитив не створювала. Хіба, що для чиновників. Які й змавпували цю ідею в одній із сусідніх країн, в якій, до речі, від неї вже відмовилися.
