В Україні закриють частину шкіл з 1 вересня 2025 року: які заклади освіти в зоні ризику та кого це не зачепить.
Минулого року соціальні мережі та медіапростір сколихнула новина, що в Україні хочуть закрити школи, де навчається менш ніж 45 дітей. З 1 вересня 2025 року уряд більше не фінансуватиме коштом освітньої субвенції заклади освіти з малою кількістю учнів і ті, які здебільшого розташовані в селах. Як запевнило Міністерство освіти і науки України, такі зміни мали б стимулювати місцеві органи самоврядування забезпечувати якіснішу освіту учням громад.
Як відбуватиметься оптимізація шкіл в Україні? Які навчальні заклади продовжуватимуть отримувати фінансування від держави? Що буде з якістю навчання? Про це та багато іншого OBOZ.UA розпитав у старшого експерта з освіти Програми Polaris Сергія Дятленка.
– Пане Сергію, поясніть нам, будь ласка, доступною мовою: чому закривають школи?
– Інколи трапляється, що кількість учнів у певному населеному пункті настільки мала, що школа там не виконуватиме свого завдання.
– Як так? Адже там є вчителі, які можуть навчати дітей. Хіба не для цього існують школи?
– Трохи не так. Колись давно знання можна було почерпнути з книги або від учителя. Тоді вчитель міг обирати собі найперспективніших учнів, яким і передавав свої знання. Далі вчителі почали навчати всіх дітей, які переймали знання та досвід у міру своїх можливостей та бажань, доповнюючи їх матеріалами з книг.
З часом кількість знань, які накопичує людство, збільшується, і джерел, звідки можна почерпнути ці знання, також більшає (інтернет, ШІ). На сьогодні цінність ховається не в самих знаннях, а у вмінні їх відшуковувати, відфільтровувати й застосовувати при вирішенні реальних практичних завдань.
– Тож вчителі можуть навчити учнів шукати ці знання та застосовувати їх…
– Так. Але для цього вже не достатньо просто розповісти учням матеріал, змусити прочитати його та вивчити. Потрібна взаємодія з іншими людьми, щоб наблизити процес навчання до реальних умов суспільства.
– Що ви маєте на увазі під формулюванням “реальні умови”?
– Це робота індивідуальна й командна. Наприклад, виконання лабораторних робіт цілою групою. За таких умов діти вчаться взаємодіяти зі своїми однолітками, вирішуючи спільні завдання.
Це конкуренція, як у дорослому житті, коли є декілька людей із подібними стартовими умовами та можливостями, які прагнуть зайняти визначену посаду, роль чи здобути статус.
Це приклад інших, таких, як ти, учнів, що спонукає докладати зусилля для досягнення кращих результатів
– Виходить, для навчання потрібні не лише вчителі, а й інші учні?
– Так. Результати навчання можуть бути індивідуальними, а можуть бути й колективними. Колективних результатів досягають у колективі, де заповнені всі ролі. Це як футбольна команда не може перемогти, якщо в неї є тренер, але бракує воротаря, правого захисника й нападника.
– А скільки учнів має бути, щоб досягати колективних результатів?
– Ну, в класі хоча б 10.
– Ого! А чому тоді в Законі України “Про повну загальну середню освіту” йдеться, що мінімальна наповнюваність класу становить 5 учнів?
– Закон визначає мінімально допустиму норму. Адже не кожного року народжується однакова кількість дітей. Тож можуть бути випадки, коли класи мають наповнення 12, 10, 9, 13 і 5 учнів. Щоб забезпечити сталість процесу, визначено саме таку мінімальну наповнюваність класу.
– З учнями розібралися, а щодо педагогів? Скільки вчителів потрібно для ефективного навчання?
– Тут краще говорити не про кількість, а про якість їхньої роботи. Кожен вчитель викладає свій предмет, за яким і здобував освіту. Є вчителі математики, хімії, географії, фізичної культури. Всі вони довго навчалися та докладали багато зусиль, щоб бути не просто вчителем, а ще й глибоко розумітися у своєму навчальному предметі й методиці його викладання. Коли в школі мало учнів та немає окремих класів, то вчителі не мають достатньо уроків зі своїх предметів, щоб отримати належну заробітну платню. Тоді вони змушені додатково викладати й інші навчальні предмети, не маючи відповідних навичок.
– А що ж тоді робити, якщо просто немає вчителів певних предметів?
– Якщо в школі мало дітей, то здебільшого в цьому населеному пункті немає і вчителів з усіх предметів, і тому ці предмети змушені викладати не профільні спеціалісти. Також необхідних фахівців можна запросити з інших населених пунктів. Але тоді постануть питання витрати часу на доїзд до школи таких спеціалістів чи навіть про можливість такого доїзду, адже шкільного автобуса для таких цілей спеціально не виділяють.
– Закриття всіх вакансій фахівцями вирішує питання організації навчання?
– На жаль, ні. Бо вчитель – це така ж людина, як і всі ми. І він також не захищений від об’єктивних чинників, що впливають на зниження його професійного рівня. І коли в класах протягом багатьох років було всього 5-6 учнів, вчителеві не потрібно було сильно напружуватися, придумувати цікаві завдання, застосовувати нові форми та прийоми роботи, щоб мати на уроці робочу атмосферу та досягати поставлених цілей.
Відтак, з часом буває, що вчителі маленьких шкіл суттєво відстають у професійному рівні від своїх колег, яким для ефективної роботи у класі з 25-30 учнями потрібно було бути більш підготованими.
– Що ще, крім учнів та вчителів, має вплив на організацію навчання?
– Очевидно, що важливими є умови, в яких навчаються учні та працюють вчителі. Це і будівля школи, і затишок у класах, і наявність спортивної зали, місць для відпочинку; їдальня, бібліотека, внутрішні вбиральні. Словом, усе, що робить перебування в школі комфортним. А тепер ще й укриття необхідні.
– Хто має все це створити й утримувати?
– Засновник школи за свій кошт. Засновником комунальних шкіл є міські, сільські та селищні ради. І тому часто при обмежених ресурсах управлінці ухвалюють рішення покращити умови перебування в школі для більшої кількості дітей. Так, у великих шкіл об’єктивно більші шанси на нову кухню і спортивний майданчик.
– Навчальне обладнання обов’язково поставляється у всі школи?
– На жаль, ні, коштів на сучасне навчальне обладнання для усіх точно не вистачить. І знову перевага буде у шкіл з більшою кількістю учнів.
– А це правда, що з 1 вересня 2025 року всі школи, в яких менше ніж 45 учнів, Міністерство освіти закриє?
– Ні. Школу може закрити тільки той, хто її відкрив, тобто засновник. Майже всі школи в Україні засновані міськими, сільськими чи селищними радами. Отже, щоб їх закрити, потрібно, щоб відповідне рішення ухвалили депутати місцевої ради.
– А якщо депутати не ухвалять такого рішення, то школа працюватиме, навіть коли в ній навчатиметься 40 чи 30 учнів?
– Так.
– То яка ж тоді зацікавленість депутатів ухвалювати непопулярні серед населення рішення про закриття шкіл?
– Про потребу в більшій кількості учнів для якісного навчання ми вже говорили. Й управлінці в громаді та депутати як ніхто інший знають про це. А є ще й питання фінансування освіти. Школи фінансують засновник і держава. Держава виділяє кошти на заробітну плату педагогічним працівникам. Це досить суттєва частка коштів для громади. От держава і спонукає громади закривати неефективні школи, відмовивши у фінансуванні тих, де кількість учнів менша за 45. Це такий “м’який примус” до ухвалення рішень на місцях.
– І як же держава відмовить у фінансуванні?
– Постановою Кабінету міністрів України, яка визначає порядок та умови надання освітньої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, передбачено, що з 1 вересня 2025 року за рахунок субвенції не здійснюється фінансування закладів загальної середньої освіти (крім початкових шкіл), в яких менше ніж 45 осіб.
– А як зрозуміти “крім початкових шкіл”?
– Ми звикли називати школами всі заклади загальної середньої освіти. Але вони поділяються на три рівні:
- початкова школа, де навчаються учні 1–4 класів;
- гімназія, де навчаються учні 5–9 класів чи 1–9 класів;
- ліцей для старшокласників 10–11 класів (але там можуть вчитися і молодші).
Так от, початкові школи продовжуватимуть фінансувати незалежно від кількості учнів.
– А крім початкових? Є ще якісь школи, які продовжуватимуть фінансувати незалежно від кількості учнів?
– Так, є. Але для цього треба зрозуміти, що школи (як приміщення з вчителями) можуть бути окремими юридичними особами, і тоді ними повністю керує директор цієї школи. А можуть бути структурними підрозділами інших шкіл (філіями), і тоді ними керує директор школи, до якої приєднана ця філія. На ті початкові школи та гімназії, що є філіями інших гімназій чи ліцеїв, обмеження фінансування також не поширюється.
– Тобто субвенція для вчителів гімназії, що є філією і матиме менше ніж 45 учнів, також нараховуватиметься?
– Так. Адже тепер ці вчителі вважатимуться працівниками тої школи, до якої філія приєднана, а учні – учнями такої школи. Фактично для учнів та їхніх батьків нічого не змінюється.
– Але як же тоді з якістю навчання, про яку ми говорили на початку розмови, та визначили, що вона можлива за наявності певної кількості учнів?
– У складних питань немає простих рішень. Важливим є розуміння, що наповнюваність класів має бути достатньою, але за певних умов доводиться свідомо обирати “менше зло”.
