“Дітей бити не можна. І крапка”: український викладач нагадав освітянам про “базові банальності”
В Україні почастішали випадки конфліктів між педагогами та школярами, які доходять до образ із боку вчителів, а в гімназії на Рівненщині освітянин навіть підняв на учня руку. Викладач Київського міжнародного університету Олександр Мірошниченко наголошує, що проблемою цих випадків є те, що зник кордон, який педагогам у жодному разі не можна переступати.
Основне правило – дітей ніколи не можна бити за жодних обставин. Своєю думкою він поділився у Facebook, наголосивши, що педагогам варто дотримуватися “базових банальностей”.
“Сумно, що зник кордон, за який переступати не дозволяє не загроза кари, а щось моральне всередині. Ну от просто не можна робити, бо не можна. Не можна бити дітей. І крапка. Будь-яких. За будь-яких обставин. Банально? Звісно. Але найскладніше – якраз дотримуватись цих “базових банальностей”. Не як посадова особа. А просто як людина. Складно, але необхідно”, – написав Мірошниченко.
Він звернув увагу на те, що є різна позиція вчителів з приводу застосування фізичної сили до учнів. Меншість із них засуджує такі випадки.
Водночас є такі, які вважають, що діти самі винні або що винні їхні батьки.
“Вимовляється з пафосом та образою на всіх і все. Логічне запитання: “А для чого ж ви тоді пішли працювати з дітьми?” породжує миттєве “Скажіть нам спасибі, бо завтра взагалі нікому буде в школі працювати”. Логіка рветься. Логіка тихо ридає в кутку. Яким боком до методів фізичного впливу на дітей проблема вакансій у школі, не може сказати ніхто”, – пише освітянин.
Деякі вчителі скаржаться на низьку зарплату, але ця проблема, знову ж таки, ніяк не пов’язана з фізичними покараннями школярів.
Також, пише Мірошниченко, є й педагоги-старовіри, які стверджують, що їх у дитинстві били, і це нормально.
“Це “старовіри”, які переконані, що кращим раніше було все. І морозиво, і ковбаса, і методи виховання. Тут не переконаєш. Бо підміна ностальгією за молодими роками елементарної моральності призводить до тотального засліплення власними спогадами”, – додав він.
У коментарях до допису розгорілася дискусія, хто винен у такій ситуації. Українці категорично засуджують застосування сили проти школярів і пропонують, щоб учитель відповідав за свої порушення, а учень – за свої.
Відповідно, вони ж будуть не проти, якщо потім батьки побитих учнів прийдуть і фізично пояснять (ляпасом), що бити мою дитину не можна?
Ще трохи – і ми, здається, до цього дійдемо. Бо закон не працює, а закон сили вони на наших дітей так часто застосовують, що, мабуть, до них теж тільки через закон сили дійде, чого не варто робити, щоб потім не було дуже боляче.
Категорично засуджую фізичну силу до учнів, як вчитель.
Я вам ще варіант знайшла: це була заздалегідь підготовлена спецоперація.
Підписуюсь під кожним пунктом. Народу багато, а людей майже не залишилося, це стосується практично кожного аспекту нашого життя. Закон не працює, освіту знищено, людяність, доброту, повагу один до одного ніхто навіть не намагається згадати. На всі вчинки є виправдання, усі винні, окрім нас. Насправді це не просто дуже сумно, але й дуже страшно, тому що діти – це майбутнє кожного з батьків та країни, вони є віддзеркаленням нас, дорослих людей.
Я ніяк не можу вловити момент, в який ця система дала збій. Як батьки, виховані цими “чудовими” вчителями, стали такими “поганими” та “неправильно” виховують дітей…
А немає можливості застосувати все так, щоб вчитель відповідав за свої порушення окремо від учня (бити когось заборонено, коли що), а учень відповідав за свої порушення окремо від вчителя (провокування теж має свої законодавчі наслідки). Просто розглядати їхні кепські стосунки незалежно. І тоді кожен буде задумуватися перед тим, як щось зробити.
В освіті давно треба зробити як у МОЗ – декларація з батьками, а школа укладає договір напряму з міністерством, як зараз лікарні мають договори з НСЗУ й отримують фінансування напряму. У разі порушень штрафи та зменшення фінансування. А то отримали субвенцію – і трава не рости, і ніякої відповідальності за якість роботи.
