Проблема не в наявності «освітніх втрат», а в мотивації учнів
Учень, який має мотивацію, завжди знайде, як втрати надолужити, і жоден учитель не відмовиться йому допомогти.
О-хо-хо… Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову…
Знову чиновники починають співати пісню про т. з. «освітні втрати». Тепер – із натяком на боротьбу із цими втратами під час літніх канікул учнів та відпусток вчителів.
«Освітні втрати» – проблема, яка, образно кажучи, висмоктана чиновниками із пальця, задля отримання та освоєння зарубіжних грантів.
Якщо серйозно, то це не проблема сьогодення чи учорашнього дня. Прогалини в знаннях, а наразі це – «освітні втрати», завжди були: і до ковіду, і до війни, і до жовтневого перевороту в росії у 1917 р. Про методики ліквідації прогалин у знаннях писав іще К. Ушинський.
Тож проблема не у наявності цих прогалин (пардон – «освітніх втрат»), а в тому, чи є мотивація в учнів або студентів ці втрати ліквідувати.
Той здобувач освіти, хто таку мотивацію має, завжди знайде, як втрати надолужити. І жоден учитель не відмовиться йому допомогти.
А хто мотивації не має – його ніхто не примусить ці втрати надолужити. Навіть якщо на цю «ліквідацію» кинуть гігантські зусилля та гроші, чи проведуть кучу вебінарів, курсів підвищення кваліфікації, івентів або воркшопів…
Недарма в українській приказці мовиться: «Коня можна привести на водопій, але примусити напитися води – не можна».
Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти.