Коли освітяни зрозуміють, що примітивізм – це не професіоналізм?
Автор: Олександр Остапчук, ТНВК «Школа-ліцей 6 ім. Н. Яремчука», м. Тернопіль
Це – «освітній прорив»: візьмемося за руки, станемо в коло, назвемося, скажемо про свою мрію, виріжемо на папері свої долоні і на них напишемо про те, яким має бути вчитель, а на іншій стороні долоньки напишемо, яким має бути освітній простір.
І ще: якими очима ми дивимося на світ, так він нам відповідає.
Або: як бомбезно, крутезно та інноваційно вчителька розповіла про ранкові зустрічі.
Або ж: ми провели у школі вибори президента, а готувалися до цього місяць. Кандидати складали програми, агітували, дискутували – це так фантастично.
Це не вся інформація про виступи спікерів на конференціях і (не)конференціях. А якщо (не) конференція, то що то за дійство?
Оце переглядаю стрічку інформацій про зібрання педагогів, теми, виступи і хочу кричати на всю країну: що ви сієте?
Коли зрозуміємо, що примітивізм – це не професіоналізм?
Кричу далі: ніяка реформа НУШ і т. ін. не допоможе нашій освіті.
Бо педагоги на таких зібраннях не підвищують кваліфікацію, навіть якщо будуть 150 год на рік конференчитися, а пірнають у примітив.
Можливо, дехто не пірнає, бо обходить стороною примітив.
Все! Не стримався. Можете розпинати.
Коментар Ігора Лікарчука, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти