Під час спілкування з батьками учнів можна почути думку, що реформу шкільної освіти втілювати безсенсово, адже після перемоги її можуть згорнути. Заперечити цю тезу просто – достатньо проаналізувати історію реформи. Її не зупинили ані зміни влади, ані пандемія коронавірусу, ані навіть повномасштабна війна.
Центр спільних дій розповідає, як втілюється освітня реформа та що з нею буде далі.
«Якщо протривала досі, то триватиме й далі»
Реформу шкільної освіти Міністерство освіти та науки України започаткувало у 2017 році. Одним із її пріоритетних напрямів є Нова українська школа (НУШ), що полягає у зміні шкільної системи. Спершу за новою системою почали навчатися пілотні перші класи, а вже за рік – усі школярі України.
«Ідея цієї реформи полягала в першу чергу в тому, що нашим дітям, які живуть у змінному світі, необхідні не просто знання, які дуже швидко застарівають, а вміння їх застосовувати на практиці для вирішення практичних проблем. Також необхідно розвивати їхні цінності й ставлення, адже величезний потік інформації, який ллється на дітей, їм потрібно критично переосмислювати. І саме тому реформа передбачала перехід від знаннєвого підходу в освіті до компетентнісного», – пояснює колишня очільниця МОН Лілія Гриневич.
Діти, які почали навчатися за новою системою у 2017-му, закінчили початкову школу в рік початку повномасштабної війни. Через пандемію половину цього періоду їм довелося навчатися дистанційно.
«Але разом із тим, попередні моніторинги пілотних класів показали, що діти, які навчалися за новим державним стандартом, мають значно краще розвинені комунікативні та інші м’які навички. Йдеться про навички спілкування, самопрезентації, структурованого обговорення, соціально-емоційні навички. У них вони краще розвинуті, ніж в тих дітей, які ще навчалися за старим стандартом», — розповідає Лілія Гриневич.
Зовнішні обставини ускладнили впровадження реформи, але не згорнули її. Роман Шиян, заступник директорки з питань НУШ Команди підтримки реформ МОН, упевнений, що якщо реформа тривала досі, то триватиме й далі. Складно уявити гірші обставини для впровадження змін, а втім держава продовжує їх втілювати.
«Наша реформа має дуже тверду, ґрунтовну основу, яка походить з ЄС. Вона досить ретельно опрацьована фахівцями в Європі й нашими фахівцями, які працювали над державним стандартом. Наш європейський вибір, за який ми платимо таку надмірну ціну, спонукає нас продовжувати цю тісну взаємодію.
Зараз ми працюємо над впровадженням кількох дуже цікавих інструментів, які стосуються як діяльності вчителя, так і реального застосування компетностей на практиці аж до планування уроку. Думаю, що впродовж наступного навчального року ми можемо говорити про те, що переходимо на інший рівень у професійному розвитку вчителів», – ділиться Роман Шиян.
Нові шкільні мережі: чому це не просто закриття шкіл
Для впровадження НУШ необхідні ресурси: дуже складно розвивати комунікативні навички та давати якісну освіту в сільській школі, у якій навчаються загалом п’ятеро дітей, а чотири вчителі викладають усі можливі предмети. Тому українські громади отримали від держави завдання: сформувати ефективні шкільні мережі.
За Законом України «Про повну загальну середню освіту» до 1 вересня 2024 року органи місцевого самоврядування мають затвердити плани формування мережі закладів загальної середньої освіти. Засновники закладів мають поділити школи у своїй мережі на три окремі типи:
• початкову школу, що забезпечує початкову освіту (1–4 класи);
• гімназію, що забезпечує базову середню освіту (5–9 класи);
• ліцей, що забезпечує профільну середню освіту (10–12 класи).
«Головна ціль – зробити якісну освіту доступною для всіх дітей. Результати ЗНО показують, що в малих сільських школах, де діти навчаються в маленьких класах, мають низькі результати навчання. Вони відстають у порівнянні зі своїми однолітками, які навчаються в більших школах, де якісний склад учителів кращий. Ця ідея й закладена в законі про освіту: початкова школа має бути якнайближче до місця проживання дитини. Натомість старших дітей варто відвезти до більшої школи, яка краще обладнана, в якій працюють кваліфіковані вчителі, щоб ці діти мали шанс на якісну освіту», – розповідає Лілія Гриневич.
Навчання одного учня в малій школі коштує державі значно більше грошей, ніж у великій, але при цьому він здобуває освіту гіршої якості. Утім, на рівні громад реформі часто противляться вчителі та батьки. Учителі бояться втратити роботу, а батьки не завжди розуміють суть змін.
«Я вважаю, що органи місцевого самоврядування повинні дати батькам більше інформації. Посадити їх у той автобус, яким будуть їздити їхні діти, завезти їх у нову школу. Якщо батьки реально побачать, що ця нова школа має кращі умови, гарних вчителів, що їхні діти мають шанси на кращу освіту, тоді не буде такого спротиву.
Учителів у цьому випадку цікавить не так якість освіти дітей, як власне місце роботи. Тому місцева влада має допомагати вчителям, які втратили роботу у своїй школі, працевлаштуватися в іншому місці», – вважає ексміністерка.
Головне нововведення – ліцеї. Як це має виглядати?
Вимоги до новостворених ліцеїв змінювалися в процесі розроблення законодавства. Початково нардепи пропонували створити академічні ліцеї, повністю відділені від основної школи. При ліцеях мають бути створені пансіони, аби учні з інших населених пунктів не мусили щодня їздити на навчання.
У кожному ліцеї мало бути щонайменше чотири класи, у кожному з яких – не менше ніж 25 учнів. Фактично, один ліцей мав обслуговувати цілу громаду або навіть сусідні громади.
Під час другого читання нардепи зменшили мінімальні вимоги. Зараз для існування ліцею достатньо набрати два класи. Клас можна відкрити із 5 учнями. За таких умов громади можуть створити ліцей чи не в кожній школі, а ситуацію в освіті це кардинально не змінить.
«Але з того, що мені відомо, зараз у Міністерстві освіти і науки почали працювати над моделюванням, щоб запропонувати певні критерії, зокрема кількісні, щодо того, як має бути організований освітній процес на рівні ліцею. І виходячи від цих параметрів, громадам, можливо, доведеться переглянути свої мережі закладів освіти. Так виглядає, що зараз існує політична воля, щоб повернутися до таких жорсткіших рамок. На порядок денний принаймні повернувся намір створити мережу, яка справді забезпечуватиме якість освіти», – ділиться Роман Шиян.
Ще одне питання полягає в тому, за яким принципом утілюватимуть профільність навчання. Зараз у ліцеях створюють сталі профільні класи: математичний, філологічний, історичний і т. д. Утім, можливі й інші підходи.
«Якщо ми маємо 180 учнів на паралелі, то можемо їх розбивати на 6 класів, а можемо працювати з усією когортою разом. Тоді вони самостійно обиратимуть предмети, які хочуть вивчати поглиблено. Хтось піде на поглиблену математику, хтось на поглиблену філологію. Класи тоді стають динамічними, а не наперед визначеними», – пропонує Роман Шиян.
Нові мережі закладів освіти мають запрацювати в громадах до 2027 року. Звісно, процес ускладнюється тим, що під час повномасштабної війни складно проаналізувати дані: зокрема невідомо, скільки українців повернуться додому після перемоги. Утім, громадам варто не шукати найпростіших шляхів, а ухвалювати стратегічні рішення, які справді зроблять шкільну освіту якісною й доступною та дозволять ефективніше витрачати гроші українців.
