Лише три роки на посаді вчителя, а вже перемога в номінації “Найкращий вчитель” у голосуванні на сайті ТСН від премії Global Teacher Prize. За Андрія Олійника, вчителя початкових класів загальноосвітньої школи №35 із міста Кам’янське Дніпропетровської області, віддали голоси 40 тисяч людей.
Авторитет учителя має неабияку роль, каже Андрій Олійник. Тому для нього важливо власним прикладом мотивувати дітей. А ще – цікавитися їхнім життям і постійно розвиватися.
Про підходи до роботи Андрія Олійника і його історію вчителювання читайте в матеріалі “Нової української школи”.
ЯК СТАВ УЧИТЕЛЕМ
Я вирішив стати вчителем у 1 класі 1 вересня. Це була мрія, яка з кожним роком посилювалась. Прищепити любов до цієї професії вдалося першій учительці. Ще на першому уроці, коли вона нам розповідала про Україну, я зрозумів, що хочу бути, як вона.
Моя вчителька була справжньою професіоналкою. Вона заряджала нас своєю енергією: не зважаючи на вік, завжди була в строю й не дозволяла собі хворіти. Вона завжди знаходила правильні слова для кожного з нас, відчувала свою роботу серцем. Мабуть, саме це й захопило.
Проте батьки наполягали на тому, що в родині немає вчителів, тому мушу стати або менеджером, або економістом.
Здобувши економічну освіту і пропрацювавши певний час за фахом, зрозумів, що не відчуваю себе щасливим. Тоді й вирішив, що треба йти за мрією. Уже не переконував батьків, а просто сказав, що хочу бути вчителем.
Зараз я – вчитель початкових класів у школі, яку закінчив сам. У моєму 4 класі 31 учень.
Директорка школи мені запропонувала тільки початкову школу, але коли я вступав до університету, у мене була можливість обрати іншу спеціальність. Я все ж таки пішов за покликом серця.
Не було жодної хвилини, щоби пошкодував.
ЯКЩО ОБІЙМАЮ, ТО ВСІХ
У початковій школі з дітьми простіше, бо вони дуже щирі. Ми ніколи ні перед ким не показуємо себе іншими – лише такими, як є. Скільки приїжджало телебачення – у нас усе саме так, як на уроках, немає показного. Для мене картинка, яку штучно створюють для семінарів, – це фальшивка, що не дає жодного результату.
У дітей, коли ми знайомилися, було хвилювання. Але коли під час першого уроку ми пішли з ними танцювати, вони зрозуміли, що зі мною легко і просто. Адже я можу зняти маску вчителя й побіситися, погратися, побігати коридором, побути кумедним для них. З дітьми треба більше гратися. Якщо вчитель горить і хоче розвиватись, то все вдасться.
З цим я йду протягом трьох років. Це мені дуже допомагає – щирість, відвертість, довіра. Буває, діти називають мене Вікторовичем. Можуть казати “привіт”. Це не неповага, а визнання й довіра.
Є діти більш активні, старанні, вони викликають симпатію. Але це залишається в мене всередині. Це знаю тільки я. Усі діти мають відчувати однаковою мірою мої увагу й любов.
Якщо обіймаю, то всіх.
ЕКСПЕРИМЕНТИ НА УРОЦІ Й ДОЗВІЛ ПОМИЛИТИСЯ
Проєкти
Мої діти люблять, коли я проводжу уроки на вулиці. Займаємось і проєктною діяльністю.
До прикладу, проєкт “Корисна та шкідлива їжа”. Під час нього в учнів була можливість дослідити вплив різних харчових продуктів на організм людини. Діти розтоплювали гумових черв’яків та склеювали ними конструктор лего. Вони розуміли, що якби цей продукт був корисним, то цеглинки би не з’єдналися намертво. Також проводили досліди з кока-колою, чіпсами та шоколадом. Шукали інформацію про корисні продукти та їхній вплив на організм людини.
Окрім того, три роки ми працюємо над проєктом війського-патріотичної гри “Сокіл-Джура”. У межах цієї гри проводили осінній ярмарок, на гроші з якого придбали контейнери для сміття. Також збирали пластикову продукцію та відправляли її на перероблення.
Ще – минулої осені купували молоко: пляшка була у вигляді годівнички. Молоко випивали, а годівнички вивішували на деревах школи та мікрорайону.
У нас є телеграм-група “Українська мова”. Діти знайомляться із сучасними словами, їхніми правописом та значенням. Також до цієї групи приєднано додаток “Р.І.Д”. Зі значенням слів діти знайомляться, використовуючи і його. Потім отримують бали за вивчені слова і в додатку можуть їх обміняти на цікаві історії про Україну.
Як посилити співпрацю
1. Я намагаюся дітей не сварити. Кажу їм: “Ви можете помилятись”.
2. Кожного 1 вересня ми вводимо нові методи співпраці, обговорюємо нові правила класу. Це може бути пошта одне одному чи скринька довіри, за допомогою якої діти розповідають те, що я маю про них знати.
3. Я запитую, що би учні хотіли змінити. На паперових смайликах вони пишуть свої ідеї і пропозиції. Намагаємося враховувати побажання.
У дітей багато ідей: від посиленого вивчення математики до зміни шпалерів та підлоги. Так вдалося впровадити правила класу і традиції, які саме хочуть діти, облаштувати зону для ігор, замість перерви – дискотеку, а також акцію “Учень у ролі вчителя”.
Класна традиція
Щороку ми проводимо з дітьми Масляну зі млинцями. Спочатку це був просто захід, а тепер уже класна традиція. Усі приносять млинці й ми влаштовуємо свято разом із батьками.
Мої школярі приходять до класу в гарному настрої. Це показник того, що їм тут добре. Коли я приходжу, вони вже біжать обіймати мене. З острахом чекаю випускного наступного року, бо розумію, що мені їх треба відпустити. Для мене це дуже складно.
ЯК ДОСЯГТИ ДОВІРИ І ВЗАЄМНОЇ ПІДТРИМКИ З БАТЬКАМИ
Найбільшим викликом у 1 класі для мене були батьки. На перших батьківських зборах вони були схвильовані. Напевно, думали, як це – коли вчитель початкових класів – чоловік, як це сприймуть діти. Тим паче, у нашому місті я такий був один.
Я сказав батькам: “Не всім бути математиками, філологами та іншими науковцями. Головне – щоби дитина в стінах школи почувала себе щасливою й у безпеці й щоби їй тут було комфортно. Тому я зроблю все, щоби вони це відчували. І щоби діти хотіли йти до школи”.
Після цих слів і я, і батьки зрозуміли, що в нас усе буде добре. Ми пішли на контакт, і сьогодні вони мене дуже підтримують – відвідуючи уроки, організовуючи екскурсії та заходи класу, вітання дітей зі святами. А інколи це просте людське спілкування про життя, батьки моїх учнів завжди готові прийти на допомогу.
Я раджу і вчителям, і батькам проводити більше спільних заходів, щоби налагодити team building. Це можуть бути зустрічі, спільні відвідини, проєкти, активності. Я запам’ятав візит конкурсантів Global Teacher Prize Ukraine до музею про людей, які не бачать, “Третя після опівночі“. Це так об’єднало всіх. Для вчителів із батьками, щоби зрушити цю стіну, – такий варіант спільного дозвілля був би доцільним.
Батькам потрібно змінюватись і розвиватись, долучатися до життя класу і школи. Цього дуже не вистачає. До прикладу, можна разом з учителем підготувати якийсь урок. Школа не може бути окремо від батьків.
ВАЖЛИВЕ ПРАВИЛО ДЛЯ БАТЬКІВ
Я прошу батьків не робити домашні завдання замість дітей. Буває, що просто в зошиті пишу зауваження про це або ставлю сумний смайлик. Але це залежить від самих батьків – чи хочуть вони, щоби дитина була самостійною.
І досі для мене викликом залишаються батьки, які безвідповідально ставляться до виховання своїх дітей. Буває, я бачу, що в школі дитина отримує більше задоволення ніж удома.
ЯК ВДАЛОСЯ ВПОРАТИСЯ З ДИСТАНЦІЙНИМ НАВЧАННЯМ
Дистанційне навчання ми почали використовувати під час першого карантину, ще в лютому. Тоді я почав викладати свої відеоуроки на YouTube й ними користувалися інші вчителі. Усю свою роботу з дітьми в дистанційному режимі я виклав на цьому сайті.
Я обрав формат відеоуроків свідомо, бо розумів, що для дітей довгий карантин – це стрес. Кожен урок проводити в Zoom – надто складно для сприйняття і втримання уваги. Ми пробували так провести кілька уроків, але до систематичності не дійшло. Дітям було складно, та й інтернет у нас працює з перебоями.
Тож я записував відеоінструкції, а діти переглядали. Також проводив тестування на порталах або учні надсилали фотографії виконаних робіт. Двічі на тиждень ми зустрічалися в Zoom, щоб обговорити питання, які їм незрозумілі, просто поспілкуватися. Також через Zoom спілкувалися з батьками.
Окрім того, у Google-формах створював онлайн-опитування для батьків. Мені важливо було мати зворотний зв’язок.
Загалом дистанційне навчання не стало для мене неочікуваним викликом. Мені було комфортно. Я намагався від цього отримати задоволення. Навіть під час запису, коли було багато дублів через помилки, і самому ставало смішно.
Коли діти прийшли у вересні до школи, я побачив результат – вони знають.
Зараз крок за кроком я намагаюся впроваджувати перевернутий клас. Готую дітей до того, щоби вони могли працювати за такою методикою, коли знову буде дистанційне навчання. Не відразу нам вдавалося, дітям було складно. Але коли є система, то це дає результати.
ЧОМУ ВЧИТЕЛЬ МАЄ БУТИ УСПІШНИМ
Вчитель – це професія не про гроші, а про любов. Перше, з чим учитель має зайти на урок до дітей, – з любов’ю й добром. Діти одразу це відчувають.
Учитель має бути успішним. Ми говоримо про компетентності, про те, що ми маємо виховати успішну націю, тож учитель має бути прикладом і авторитетом для дітей.
Моя перемога в номінації Global Teacher Prize Ukraine дуже мотивує дітей. Вони самі мене підштовхують – гайда, ми будемо брати участь у різних конкурсах. Коли діти цього прагнуть, треба їх підтримувати. Особливо в початковій школі, адже це основа для подальшого.
Важливо відчувати дітей, їхні особливості й потреби. Адже діти різні. Якщо порівняти моїх четвертокласників і тих, хто пішли до 1 класу, – це різні діти. Тож учитель постійно має змінюватись.
Проте це нормально – показати, що вчитель чогось не знає, не треба боятися помилятись. Ми – живі люди. Не варто боятися викликів, адже це розвиток.
Якщо вчитель буде вірити в себе, то цю віру відчуватимуть діти й теж будуть більш упевненими у власних силах і можливостях.
ДИРЕКТОРСЬКІ АМБІЦІЇ
Всеукраїнські плани
Зараз я ставлю перед собою завдання – проїхати Україною по педагогічним вишам із кейсами для майбутніх учителів. Це моя ініціатива, яку буду реалізовувати власним коштом. Колеги з Global Teacher Prize Ukraine пообіцяли долучитися, підготувати свої матеріали з підвищення кваліфікації, саморозвитку. Ми домовилися з Мелітопольським педагогічним університетом, що на канікулах я проведу зустрічі зі студентами. Потім будуть Харків і Дніпро.
Хочу показати їм зовсім інший бік роботи в школі, ніж те, що вони бачать у виші. Моє завдання – мотивувати, підготувати до викликів, щоби студенти розвивалися й не боялися йти до школи.
Коли випускник педагогічного університету приходить працювати в школу, то він лякається кількості дітей, роботи з батьками учнів, критики від інших колег та батьків. Моє завдання – показати їм інструменти, які допоможуть у повсякденній роботі.
Шкільні плани
У школі ми з колегою, вчителькою початкових класів, яка була моєю наставницею, коли я прийшов працювати, хочемо провести спільний урок. Це має бути співучителювання. Плануємо об’єднати уроки 1-х і 4-х класів. Спробуємо провести заняття з української мови, де є спільні теми. Для 1 класу, де вона викладає, це буде нова тема, а для мого 4-го – можливість закріпити й повторити матеріал.
Ми можемо об’єднати класи або на вулиці, поки дає змогу погода, або в актовій залі. Поділимо свої класи на групи по 15 дітей, а потім об’єднаємо групи двох класів. Поки одні на уроці української мови, інші – на хореографії чи фізкультурі, і навпаки.
У мене є відчуття, що в межах класу я вже зробив усе, що міг. Тому хочу йти далі, вести за собою людей, мотивувати їх. Хочу стати директором школи.
