Незважаючи на різноманітні реформи та нові державні стандарти навчання, система освіти в Україні залишається радянською. А от діти змінюються. Нові діти змушують вчителів та дорослих, які пишуть реформи, ламати застарілу систему. Чи готові до цього вчителі та батьки?
– Наша система орієнтує дітей на оцінку, а не на те, щоб отримувати задоволення від діяльності і бути щасливим. Є гарна оцінка – ти хороший. Немає гарної оцінки – невдаха. Ввічливо мовчиш – вихований. Підскакуєш на уроці, вигукуєш наперед відповідь чи відстоюєш свою точку зору – невихований, впертий і “нічого путнього з тебе не вийде”. Давно час дослухатися до дітей і полюбити їх такими, як вони є, – каже вінницький психолог Інна Яворська.
Дослідження, проведені психологами Гарвардського університету, показали, що успіх дитини в майбутньому на 85% залежить від особистісних якостей та правильного вибору лінії поведінки. І лише на 15% визначається наявними знаннями. А от українські можновладці в системі освіти, певно, не погоджуються з ученими з Гарварду. Відсоток особистісних якостей, з якими пов’язують успіх дитини, нікчемно низький. Дитину націлюють на те, що гарні оцінки та взірцева поведінка в школі гарантують їй щасливе майбутнє. А потім на зустрічі випускників вчителі, дивлячись на хулігана, який завжди “пас задніх” і зривав дисципліну, а тепер очолює власну компанію, розводять руками і дивуються: “А такий шибайголова в школі був, усі печінки мені виїв…”
Вчителям останніми роками дається установка орієнтуватися на потреби дитини та її індивідуальні особливості. Змінилася не стільки система, скільки самі діти. Сьогоднішні діти більш незалежні, впевнені у собі, готові відстоювати свою точку зору і свою унікальність. Далеко не в кожного вчителя вистачить любові, терпіння, нервів та здоров’я придивитися до кожної дитинки, навіть найбільш проблемної, щоб знайти і витягти на світ Божий те унікальне, що в ній, безперечно, є.
Є вчителі, яким різні діти не потрібні, тому що однакові діти, які ходять строєм і говорять в унісон, набагато зручніші. І дитину починають “ламати”, повільно, але впевнено, підлаштовувати під систему.
Про те, що вчитель – це місія і, в першу чергу, любов до дітей, і говорили учасники круглого столу RIA. Чому діти важко адаптуються до школи, що мають знати і робити батьки, на що орієнтуватися самим вчителям, щоб виховати, а не зламати дитину і як виховувати майбутніх вчителів – усі погодились, що справа у системі, яка не відповідає потребам сьогоднішніх учнів.
Інна Яворська (38), психолог:
“Однакові діти зручні системі”
– Сьогоднішня система освіти в Україні нічим не відрізняється від радянської – виховуються діти “під копірку”. Це мають бути зручні для вчителя, а потім і для соціуму діти, яким в рота можна вкласти все, що завгодно і бути при цьому впевненими, що дитина це перетравить і ще й подякує. А ще бажано, щоб дитина не перечила дорослим, не мала власної позиції, не відстоювала її і погоджувалась з усім, що скаже вчитель. Авторитет вчителя не підлягає сумніву, навіть якщо він діє вкрай непедагогічно і несправедливо. Хто не погоджується, того “лінчують” і вчеплять ярлика “невдаха”, “безмізкий” чи “невихований”.
Школа сьогодні нагадує шоу “Остаться в живых”. В їхні голови впихають цілу купу часто непотрібних академічних знань, замість того, щоб допомогти знайти і реалізувати себе. В початковій школі навіть найздібнішого учня можуть затюкати через те, що в нього палочки та кружочки не таки рівненькі, як у Марійки, навіть якщо інші завдання дитина виконає швидко й правильно. Якщо дитина занадто “жива”, смикає сусідку за косички, чубиться із хлопцями на перерві, імпульсивно перебиває вчителя, то батьків обов’язково відчитають за невихованість їхнього чада.
99,9 відсотка вчителів сьогодні непрофесійні. Їх цікавить звітність та успішність, а не душа дитини. Якщо вчитель не любить дітей, то йому нічого робити в школі. Розумію – вчителі теж люди і вони втомлюються, вигоряють. Проте якщо вчитель любить дітей, вміє “тримати” клас, то в нього і 40 учнів сидітимуть, як миші, затамувавши подих.
Ольга Важова (37), вчитель початкових класів школи №6:
“Кожну дитину є за що похвалити”
– Усі дітки дуже різні. Один слухняний і уважний, інший шибайголова, якому постійно потрібно стрибати і крутитися на всі боки, у третього в сім’ї проблеми… Але немає “кращих” і “гірших”. Є діти, до яких потрібен індивідуальний підхід. Буває, що поки знайдеш до учня той самий ключик, то цілий рік минає.
Приєднуйтесь до нашої нової спільноти ОСВІТА UA
Посилання:https://www.facebook.com/groups/1023345988199205/?ref=share
Кожному учневі, особливо маленькому першокласнику, потрібно показати, що ти його любиш і обов’язково похвалити. Буває, береш учнівський зошит в руки і не можеш ні слова розібрати: всі кружечки й палички в інший бік, накреслено і розмальовано, сторінки загнуті. Зате цей самий учень так детально і емоційно перекаже текст чи вигадає казку, що учневі із взірцевою каліграфією і не снилося. Данилко, приміром, не розуміє математики, зате чудово малює, а Андрійко природжений лідер і спортсмен. В цьому і завдання вчителя – вселити в учня впевненість, що хоча б на чомусь він та й розуміється. Батькам, у свою чергу, варто більше розвивати дрібну моторику в діток – це допоможе уникнути проблем з письмом.
Вчителю часто заважає брак часу, переповнені класи (по 35 учнів), надскладна програма, вимоги. Згідно з новим державним стандартом, приміром, наприкінці другого класу дитина має знати табличку множення.
Звісно, якби в класі було максимум 20 діток, а уроки тривали не 35 хвилин, а хоча б хвилин 20, було б простіше. Але тоді ми не впоруємся з програмою – знову система…
Наталія Суханова (39), лікар-педіатр медичного центру “Альтамедика”:
“Хвороби школярів часто психосоматичні”
– Якщо дитина погано адаптується до школи, вона починає часто хворіти. Іноді й самі лікарі, оглядаючи таку дитину, не розуміють, що відбувається. На перший погляд, дитина клінічно здорова, немає хворого горла, підозрілого кашлю, не болить живіт. А дитина скаржиться на погане самопочуття, паморочиться в голові, може навіть піднятися температура.
У багатьох випадках так дається взнаки психо-емоційне напруження, яке дитина відчуває в школі. Це напруження підриває захисні сили організму, імунітет не може боротися із втомою, напругою, інфекцією. Нехай один-два дні малюк не піде до школи, відпочине, переключиться на іншу діяльність.
Якщо дитинка почала часто скаржитися на погане самопочуття, не відмахуйтеся фразами типу: “Це він до школи не хоче йти”. Замисліться, чому ваша дитина, в такому випадку, не хоче йти до школи? Не складаються cтосунки з вчителем, однокласники дражняться, дитина переживає, бо погано читає, пише, не так швидко рахує?
Щоб допомогти дитині адаптуватися до школи, не зламати її системою, налагодіть синові чи доньці правильний режим праці та відпочинку. Більше прогулянок, смачної та корисної їжі, і, головне, вашого терпіння та спокійної атмосфери вдома. Протягом особливо перших двох місяців намагайтеся не сварити дитину, не зриватися на ній, не карати і не ставити песимістичних прогнозів щодо його майбутнього провалу в школі.
Андрій Ящолт (31), батько першокласниці:
“Школа має бути сім’єю”
– Цього року віддали доньку до першого класу в приватну школу “Аїст”. Чому в приватну школу, а не в державну? Там дитині легше адаптуватися до нової діяльності, нових правил. Донька не відчуває такої разючої різниці між тим, що вона робила в садочку, і тим, чим займається сьогодні в школі.
В “Аїст” наша дитина ходила і до садочка, з нього плавно перейшла до школи. По-перше, більшість діток до першого класу прийшло із нашого ж садочка, та й вчитель знайомий. По-друге, кардинально не змінився режим. Уроки закінчуються о 12 годині, потім діти обідають, йдуть на прогулянку. А потім… лягають спати. Після денного сну граються чи виконують завдання. Дитині комфортно – і повчилася, і відпочила.
Що нам з дружиною подобається в приватній школі – це атмосфера сім’ї. Першого вересня всі учні школи знайомилися з першачками, розповідали про себе. Потім кожна сім’я першокласників презентувала свою родину. Свого часу в школі я такого відчуття єдності, приміром, не мав.
Якщо у дитинки є проблеми в адаптації до школи, то збираються всі вчителі, обговорюють це питання, радяться, що робити, чим допомогти. І тут уже справа не в приватній школі, так роблять, знаю, і в школах державних. Справа у вчителеві – якщо він дітей любить, душу в них вкладає, то згодом знатиме кожного учня, як “облупленого”, і що потрібно саме йому для того, щоб бути щасливим у школі.
Наталія Фаліштинська (20), магістр інституту педагогики та психології:
“Сьогоднішні діти інші”
– З першого курсу університету ми проходимо практику. Але до занять з першачками нас допускають лише на п’ятому курсі. І то не відразу. Дітки до нас спочатку звикають, коли ж ми проводимо урок, то обов’язково за присутності класного керівника. Щоб не злякати малюків, не дезорієнтувати їх.
Сьогодні діти інші. Вони чудові – впевнені в собі, розумні, обізнані, активні та наполегливі. Дуже важливо не зламати такого учня постійними “мусиш, бо так треба”, а допомогти йому направити енергію в потрібне русло. Показати, в якій саме діяльності чи на якому уроці він може себе найкраще реалізувати. Тоді дитя буде бігти до школи і до вчителя з посмішкою, а не зі сльозами. Навіть якщо система говорить одне, вчитель від Бога керуватиметься не тільки конспектами і “сухими” методичними рекомендаціями, а душею, інтуїцією та серцем.
Чого вчать нас, майбутніх вчителів? По-перше, орієнтують на дитину. По-друге, розповідають, що з дітками молодшої школи потрібно гратися. Знання вони здобувають у грі, як і правила поведінки, і розуміння того, “что такое хорошо, а что такое плохо”. Нас вчать працювати з дітками з особливими потребами. Не буду приховувати, що дуже багато уваги приділяють вивченню методики ведення уроку, написанню конспектів, раціонального використання часу. Але навчити любити дитину неможливо. Це або є, або немає.
