«Не можна покладати відповідальність за освітні втрати на вчителів» — Тетяна Вакуленко
Наприкінці березня Тетяна Вакуленко очолила Український центр оцінювання якості освіти. Це було одним із перших кадрових призначень нового міністра освіти та науки Оксена Лісового. Доти пані Тетяна кілька років була заступницею директора УЦОЯО. Як тепер змінилася її роль у Центрі? Які освітні вимірювання варто негайно провести? Та як учителям на місцях визначати та надолужувати освітні втрати учнів? Про усе це поговорили з Тетяною Вакуленко.
Нещодавно ви очолили Український центр оцінювання якості освіти. Вочевидь, для освітян це було довгоочікуване призначення. Як змінилася ваша роль у Центрі? Які пріоритети виокремлюєте для себе?
У роботі Центру практично жодних змін: у нас довготривалі, плановані процеси — вони передбачувані й визначені і абсолютно не залежать від зміни керівника. Звісно, моя роль тепер значно розширилася, але загалом ми і надалі реалізовуємо ті оцінювання, за які несемо відповідальність.
Безперечно, є проєкти, без реалізації яких дуже складно говорити про системні зміни в освітній галузі. Для мене, як для аналітика, найбільшою проблемою є те, що в українській освіті вкрай мало об’єктивних даних про результати навчальних досягнень учнів на різних етапах здобуття освіти. Ця проблема постала ще гостріше після карантину і поглибилася повномасштабною війною. Будь-який серйозний дослідник може висунути обґрунтовано гіпотезу, що у нас є освітні втрати. Але нам цю гіпотезу надзвичайно складно підтвердити або спростувати і надати їй якогось фізичного пояснення. Зокрема, і через те, що у нас немає системи стандартизованого збору даних про результати навчальних досягнень учнів. Ще у 2017 році УЦОЯО за підтримки фонду «Відродження» брав участь у проєкті «Розроблення стратегії розвитку освітніх оцінювань у сфері загальної середньої освіти до 2030 року». Ми планували поетапно реалізувати положення цього документа в межах стратегії. Якби все відбулося, то на початок 2020-тих ми б уже мали стандартизоване оцінювання в четвертому класі. А далі розвивали б оцінювання для здобувачів базової освіти.
В УКРАЇНСЬКІЙ ОСВІТІ ВКРАЙ МАЛО ОБ’ЄКТИВНИХ ДАНИХ ПРО РЕЗУЛЬТАТИ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ЗДОБУТТЯ ОСВІТИ.
Ідея полягала в тому, щоб розвивати систему оцінювання для НУШ: тобто, коли перші НУШівські діти стали 9-класниками, мати об’єктивні показники успішності реформи і використовувати інформацію про результати навчання для оперативної роботи із різними елементами системи освіти. Але карантин і початок повномасштабної війни загальмували ці плани. Тож зараз даних, які вкрай потрібні, немає. Нещодавно мала зустріч із міністром освіти і науки, паном Лісовим, під час якої ми обговорювали і питання освітніх оцінювань. Він теж поділяє думку про те, що освітні оцінювання є важливою частиною освіти.
Вочевидь, освітні оцінювання не можуть самі по собі покращити навчальні досягнення дітей. Це діагностика, але не лікування. Що потрібно зараз, щоб ця система запрацювала?
Без діагностики неможливо вчасно і ефективно підтримувати здоров’я пацієнта. Освітні оцінювання потрібні, щоб розуміти куди спрямовувати ресурси, що потребує умовного «лікування». Реалізувати стратегію зовсім непросто, для цього нам насамперед важливо підвищити спроможність Українського центру. По-перше, для проведення ДПА у 4, 9 і 12 класах нам критично не вистачає фахівців. Потрібно залучити авторів для розроблення тестових завдань та інших інструментів оцінювання, підготовлення матеріалів про особливості проведення тестувань. По-друге, актуальною є потреба створення екзаменаційних центрів у містах, де є регіональні центри оцінювання якості освіти. А у перспективі такі комп’ютерні центри мають бути в усіх обласних центрах. Адже наявність таких хабів у регіонах значно спростили б проведення і міжнародних досліджень якості освіти. На сьогодні у нас працюють 9 регіональних центрів. Якщо створити по одному екзаменаційному центру в кожному з регіонів, це вже 9 екзаменаційних центрів. Ми передбачаємо, що в кожному такому центрі має працювати щонайменше 3 фахівці: керівник, фахівець у галузі ІТ, який має забезпечувати всі технічні процеси, фахівець-методист. Зараз Український і регіональні центри опікуються дуже різними освітніми оцінюваннями: ми одночасно проводимо тестування для абітурієнтів і випускників закладів загальної середньої освіти, для вступників у магістратуру, для педагогів (у межах сертифікації педагогічних працівників). Окрім цих тестувань ми проводимо й моніторингові дослідження, а це моніторингове дослідження якості початкової освіти, PISA.
УКРАЇНСЬКА ОСВІТА СЬОГОДНІ — ЦЕ ОРГАНІЗМ, ЯКИЙ ПОКАЗАВ СЕБЕ СУПЕР СТІЙКИМ.
Зауважу, що обсяг завдань нашої установи постійно зростає, наприклад, у сертифікації педагогічних працівників раніше брали участь лише вчителі початкової школи, тепер це вчителі мовно-літературної галузі та математики базової ланки освіти. Наші масштабні проєкти неможливо виконувати без перспективного планування, до якого попри війну, ми маємо повернутися.
Мене дуже потішила новина про те, що після чотирьох років перерви, ДПА все ж буде проводитися наступного року. Що ви очікуєте побачити у тих зрізах знань? Чи готові ми будемо прийняти результати атестації?
Найперше наголошу, що остаточного рішення щодо способу й обов’язковості проходження ДПА учнями / ученицями наступного року ще немає. Справді, 2019 рік — це був рік, коли востаннє в державі проводилося ДПА у формі ЗНО. У 2020, 2021 роках ми проводили ЗНО лише для вступників, адже через пандемію з оглядну на міркування безпеки ДПА скасували. У 2022 році замість традиційного ЗНО провели НМТ. По-перше, треба розуміти: будь-яка картина, яку ми побачимо, буде кращою, ніж реальність. Чому? Тому що навряд чи ми зможемо сягнути цим оцінюванням усіх категорій учнів. На жаль, найуразливіші групи здобувачів освіти можуть залишитися за межами дослідження. Адже не зможемо включити в нього дітей, які наразі перебувають за кордоном, учнів на тимчасово окупованих територіях. А також дітей, яких примусово вивезли з України або дітей, які довгий час взагалі не мали доступу до фізичного закладу освіти, бо він зруйнований. Маємо досвід PISA-2022: ми зробили феноменальну роботу і змогли провести основний етап PISA-2022, але ми не тестували учнів на величезній території України. Ми охопили дослідженням 18 із 27 регіонів держави. На жаль, у першому циклі дослідження (у 2018 році) ми уже не могли забезпечити оцінювання у двох регіонах України — Крим і Севастополь. Минулого року через активні бойові дії ми майже не мали закладів на Сході й Півдні. Тому, які б результати ми не отримали, вони будуть вищими, ніж реальні, і цього не уникнути.
МИ НЕ МАЄМО ЖОДНОГО ПРАВА ПОКЛАДАТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ОСВІТНІ ВТРАТИ НА ВЧИТЕЛІВ. МИ МАЄМО ОСВІТНІ ВТРАТИ НЕ ТОМУ, ЩО ХТОСЬ ІЗ ПЕДАГОГІВ НЕ ВИКЛАВСЯ НА РОБОТІ, А ТОМУ, ЩО НАС ОБСТРІЛЮЮТЬ.
Наступне: якими б низькими не були ці результати, їх не потрібно боятися. Бо ми часто впадаємо в крайнощі і кажемо «все пропало». Нічого не пропало. Погляньте на українських учителів: кожен із них став своєрідним пунктом незламності для дітей і батьків. Вони не лише продовжували навчати, але й були тими, з ким діти і батьки могли поговорити, вони стали носіями психологічного спокою для родин. І нам усім треба розуміти: ми не маємо жодного права покладати відповідальність за освітні втрати на вчителів. Ми маємо освітні втрати не тому, що хтось із педагогів не виклався на роботі, а тому, що нас обстрілюють. І через це хтось не має гаджета, хтось не має доступу до інтернету, а хтось через постійний стрес втратив здатність ефективно навчатися. Тому я дуже хочу, щоб суспільство усвідомило: ми маємо освітні втрати попри те, що кожен із нас на своєму місці робить усе можливе для освіти дітей.
Зараз учні дуже нерівномірно повертаються з-за кордону, повертаються у очне навчання. Як учителю на рівні класу визначити чи заміряти освітні втрати?
Класичне розуміння поняття «освітні втрати» це різниця між тим, чого міг би досягти конкретний учень, і тим, що він досяг. У нас дійсно складно буде проводити будь-яке дослідження про освітні втрати, адже немає точки відліку — нам ні з чим порівнювати. Інші країни мають дуже прозорі дані різних освітніх втрат: наприклад, внаслідок карантину. Маючи такі зрізи, вони можуть знайти різницю, описати її і далі реагувати. У нас таких даних немає. Тому я пропоную фокусуватися зараз на іншому: чого саме не знають конкретні учні, і що є принципово важливим для набуття нових компетентностей. У кожному курсі є ті поняття, без опанування яких, неможливо рухатися далі. Тому я би не намагалась встановити, чи діти відстали в знаннях на пів року чи рік. Нам важливо виокремити те основне, що є у курсі, і надолужувати це. Було б дуже добре, якби вчителям не потрібно було поспішати за програмою, а витрачати більше часу на повернення до ключових тем. Якщо вчитель математики 7-го класу бачить, що дітям досі складно даються дроби, він має не боятися витратити цілий урок, щоб розібрати цю тему, а тоді ще раз повернутися до них на наступних уроках.
БУЛО Б ДУЖЕ ДОБРЕ, ЯКБИ ВЧИТЕЛЯМ НЕ ПОТРІБНО БУЛО ПОСПІШАТИ ЗА ПРОГРАМОЮ, А ВИТРАЧАТИ БІЛЬШЕ ЧАСУ НА ПОВЕРНЕННЯ ДО КЛЮЧОВИХ ТЕМ.
Я би дуже хотіла, щоб підхід, про який ви кажете, почули адміністрації шкіл. Адже вчителі, гадаю, інтуїтивно ідуть за потребами учнів, але вони перебувають під тиском паперової роботи і формальних звітів.
Безперечно, з точки зору формального підходу: є урок, є тема, і вчитель має за нею працювати. Але подивімося у суть: такі предмети, як математика, фізика та більшість природничо-наукових предметів будуються на концентричному принципі викладання. Ви постійно нарощуєте щось і повертаєтесь. Якщо ж просто рухатись уперед, ви будуєте будинок без фундаменту. Зовні цей будинок може виглядати дуже пристойно, але він розвалиться, щойно почне дмухати вітер. Звичайно, держава має розробити і дати вчителям інструменти, щоб вони могли замірювати освітні втрати і ефективно їх надолужувати.
ЕКОНОМІКУ ІНСПІРУЮТЬ СИЛЬНІ — З НИМИ У НАС ЗАВЖДИ БУЛО ВСЕ ГАРАЗД. АЛЕ РУХАЮТЬ ЕКОНОМІКУ УСІ, ТОМУ МАЄМО ЗВЕСТИ ДО МІНІМУМУ КІЛЬКІСТЬ УЧНІВ, ЯКІ НЕ ГОТОВІ ДО ПОВНОЦІННОГО ЖИТТЯ У СУСПІЛЬСТВІ.
Для учнів, які дуже відстали, не обійтися без додаткових занять. І держава має подбати, щоб ці години додаткової роботи були гідно оплачені. Зараз дуже важливо не втратити цілу спільноту відданих професії педагогів через перевантаження і вигорання.
Що для вас якісна освіта? І якою вам виглядає українська освіта нині?
Якісна освіта — це освіта рівних можливостей: це система, де погано підготовлених учнів дуже мало. Це також освіта, яка дозволяє людині бути психічно і фізично здоровою упродовж життя. Українська освіта сьогодні — це організм, який показав себе супер стійким. У цього організму є свої старі біди — забюрократизованість системи Він також має нові проблеми, пов’язані з викликами війни. Маємо викорінити ті старі та паралельно розв’язувати нові проблеми, для того, щоб уся конструкція під назвою «освіта» не спричиняла сегрегації суспільства. Економіку інспірують сильні — з ними у нас завжди було все гаразд. Але рухають економіку усі, тому маємо звести до мінімуму кількість учнів, які не готові до повноцінного життя у суспільстві. Кожна людина заслуговує на те, щоб бути у гармонії з собою і успішно реалізуватися.
