Цього року кожен український вчитель – переможець. Їхні історії уособлюють силу й незламність вчительства воєнного часу
Цього року кожен вчитель – уже переможець. “Українські школи стали першими мішенями для російських ракет, ворог цілеспрямовано спалює українські книги та переслідує українських вчителів, адже вони справді надзвичайно важливі для майбутнього нашої нації. Завдяки українським вчителям перемога людяності та свободи, перемога України – неминучі”, – це зараз розуміє кожен з нас і саме це підкреслила Зоя Литвин, голова громадської спілки «Освіторія», що є організатором національної премії Global Teacher Prize Ukraine.
З 2017 року премія визначає кращих вчителів країни. Цьогоріч замість оголошення фіналістів та переможців «Освіторія» відзначила незламних та хоробрих освітян, які продовжують навчання у складних умовах, залишаються змінотворцями та новаторами попри війну; які захищають і рятують українських дітей від обстрілів та ракетних ударів.
Цих героїв освітнього фронту привітали в ефірі національного телемарафону 2 жовтня, у День учителя. На сайті премії триває збір історій про вчителів воєнного часу. Відправити свою історію можна до 30 листопада включно.
Ми ж ділимося історіями п’яти незламних українських педагогів, які продовжують засівати ниву добра й зараз
ІРИНА СТАТКО
Вовчанськ
двічі евакуйовувалася і відмовилася співпрацювати з окупантами
Вдруге за 8 років мені довелось покинути свою домівку. Коли почалася війна у 2014-му, мені було 18 років. Ми бачили все, що відбувалося, але це здавалося несерйозним. Разом з друзями ходили на акції у підтримку України в Луганську. А вже влітку пережили все: відсутність світла, води та газу, обстріли п’яних лнрівців. Нас бомбили усім, що передавала московія. Ми переїхали на Харківщину до родичів. І тоді я вирішила, що стану вчителем української мови. Адже я мріяла про вчителювання з 16 років, коли залишила школу після 9 класу через онкологічне захворювання мами.
Ранок 24.02.2022… Ми з чоловіком (він теж з Донбасу) до останнього не вірили в наступ рашистів. У центрі міста був завод, який орки перетворили на концтабір, де побували всі «нєугодниє» вчителі.
25 лютого ми з колегами вирішували, що робити далі, адже наша голова відділу освіти десь зникла. Потім виявилося, що вона перейшла на бік окупантів
Ми ж проводили уроки дистанційно, намагаючись відволікти себе і дітей від страшних думок та новин. Поки було світло та інтернет, я чесно виконувала свій обов’язок. Але щоразу ми прощалися, бо не знали, чи побачимось… До останнього я хотіла залишитися вдома. Поки до мене не прийшли й не сказали, що я повинна співати для орків на 9 травня. Питання стояло так: або співаєш, або на завод. Ми терміново почали шукати можливість виїхати. У мене було відчуття, що я тікала від кілера, який мене все одно знайшов… Заплативши на чотирьох постах рашистів все, що 8 років збирали на дім, ми виїхали до Харкова, а потім до Києва.
ТАЇСА КОНЕВСЬКА
Буча
проводила уроки під бомбардуваннями
Я вчителька початкових класів з Бучі, і до 24 лютого жила й насолоджувалася життям у своєму улюбленому містечку. Щоранку бачила, як усміхнені вчителі йдуть на роботу, як щасливі учні біжать на навчання…
Я прокинулась від звуку ракет 24-го і зрозуміла: це початок того, до чого ніхто не був готовий. Але я мама своєї донечки і шкільна мама своїх 33 учнів. Я повинна була мислити і діяти твердо та розумно.
Приєднуйтесь до нашої нової групи ОСВІТА UA
Посилання:https://www.facebook.com/groups/1023345988199205/?ref=share
Одразу надіслала повідомлення в групу батькам: «До школи ніхто не йде!». Трохи згодом – ще одне повідомлення: «Лайкніть, будь ласка, це всі, щоб я бачила, що ви живі і в безпеці!». Як же складно далося мені очікування тих дорогих 33 лайків. Дочекалася! Всі живі! Всі живі, і це головне!
Увесь час я була в Україні, змінила чотири місця перебування. Але з моїми шкільними дітками та їхніми батьками ми завжди були на зв’язку
Діти, незважаючи на складні умови навчання, вчилися безперервно, цікаво й креативно. Їхня сила духу вражала. Їхні посмішки надихали. Хоч як складно мені було, при зустрічі ми тільки посміхалися. Й проводили зустрічі онлайн навіть під час літніх канікул – просто так. Теплі зустрічі маленьких друзів-однокласників. Це те, що я можу і хочу робити для своєї країни. Адже мої учні – це велике майбутнє України!
ОЛЕНА РОМАНЕНКО
Київ
не покинула школу під час війни
Війна застала нас зненацька: лягали спати в мирну ніч, а прокинулись у воєнний ранок 24 лютого. В голові купа питань «Що робити?!».
Першочерговим я визначила безпеку себе і сім’ї, потім – забезпечення їжею і ліками. Питання про безпечне місце на час повітряних тривог було вирішено без вагань – я привела свою сім’ю в укриття школи. У перші дні там було понад 300 людей. По черзі з колегами ми забезпечували роботу укриття: реєстрували всіх, хто приходив, дбали про порядок.
У вільний час плели маскувальні сітки – охочих до цього було багато як серед вчителів, так і людей, які знаходилися в школі
Довгими вечорами ми організовували різноманітні розваги для дітей, яких було чимало, наприклад, конкурс малюнків «Війна очима дітей». Переможці нагороджувалися грамотами й подарунками. Також були турніри з шахів, шашок, веселі руханки під музику. Ще робили різноманітні поробки з паперу, грали в настільні ігри. Це відволікало від тяжких новин і подій.
А ще я добре пам’ятаю апетитний аромат духмяного хліба, що долітав з їдальні. Це було справжньою насолодою – скуштувати хрумку скоринку хліба… Під час вечірніх чергувань ми з колегами спілкувалися на різні теми, ділилися почуттями, переживаннями. Жінки чергували до 22.00, на ніч заступала чоловіча варта, яка оберігала сон людей в укритті. Вранці знову змінялися жінки – і так щодня згідно з графіком. Війна об’єднала всіх спільною метою: перемогти ворога, захистити себе і свою країну.
ЛАРИСА ПОКОТУН
Біла Церква
навчала дітей навіть після важкої операції
У перші дні війни ми не навчалися. Я одразу вирішила залишитися в Україні, навіть якщо довелося б сидіти у бомбосховищі.
Якось під час тривоги ми спустились у підвал, пам’ятаю, це було 25 лютого. Там ми просиділи 5 годин. На моїх руках і ногах спав хлопчик років восьми. Його ніжки лежали на моїх. Мені було дуже незручно сидіти, але не хотілося будити дитину. Тривога закінчилась, і ми з мамою ледве піднялись на 5-й поверх. Я відчула сильний біль у спині. Мама перетягнула матрац у коридор, і там я провела 13 днів.
Мені робили крапельниці, уколи, але я втратила свідомість від того болю. На ноги встати було майже неможливо
Нікого, крім мами, поруч не було. 13 березня таксист допоміг мені дістатися до МРТ. Виявили килу (грижу), потрібна була екстрена операція. Я зрозуміла, що це – результат вчительської праці. Мене вже планували оперувати, але вночі була не лише тривога, а й вибухи майже під вікном. Потім перед операцією подзвонила директору школи, сказала, що в лікарні, але лікарняний брати не планую.
Попри те, що болі нічим не знімались і довелося колоти гормони, й те, що я майже не вставала, я проводила онлайн усі уроки. Я писала свою хімію на улюбленому графічному планшеті, лежачи на боку, спині, животі. Діти нічого не знали про операцію. Тільки в травні, коли я з паличкою стала виходити на вулицю, вони, м’яко кажучи, були у шоці.
Зазирнула якось у інстаграм. Прочитала: «Я, учениця 7 класу, 9 школи, дуже за вас хвилююся і дуже скучила». Я заплакала. Це найвища оцінка того, як я живу і що я роблю.
АННА ЧЕРНЯВСЬКА
Вільногірськ
активно вчителювала під час війни, стала номінанткою «30 Under 30» by «Forbs»
Позаяк діти потребують особливої уваги й підтримки у цей непростий час, я взяла участь у мініпроєкті «Урок для дітей України» й провела низку пізнавальних онлайн-зустрічей. Казкотерапія – один з найкращих методів заспокоєння дітей, тож я продовжила писати казки, одночасно створюючи інтерактив до них, аби розважити малечу.
Мої казки разом із вправами розмістили в телеграм-каналі, який запустили психологи разом з Міносвіти
Були цікаві відгуки: так, військові з Новомосковського району, послухавши казку «Хоробрий Мурчик», сказали, що головний герой дуже схожий на молодого солдата, який щойно прибув до військової частини. І той солдат, як і Мурчик у кінці, стає таким же сильним та хоробрим – він обов’язково переможе ворогів.
Також я долучилася до ГО «Міжнародна асоціація сучасної освіти, науки й культури», де проводила уроки для дітей, читала авторські казки з інтерактивними вправами.
Події в Україні надихнули мене на написання віршів, які були опубліковані на сайті, а також увійшли до збірки «Поезія вільних» від Міністерства культури та інформаційної політики України. Ще разом з ученицею 9 класу ми взяли участь у Всеукраїнському конкурсі «GENIUS Olimpiad Ukraine»-2022, де представили есе на екологічну тему. Учениця стала володаркою золотої медалі в категорії «Креативне письмо».
Війна змусила мене виїхати за межі України. У Польщі я відчула переваги й недоліки освіти зарубіжжя і можу впевнено сказати: нам є чим пишатися! Для популяризації української мови, а також для підтримки маленьких українок та українців, які виїхали за кордон, я проводила в місцевій бібліотеці зустрічі, де читала авторські казки.
Улітку надійшла приємна звістка: я увійшла до числа номінантів «30 Under 30» by «Forbs». Приємно бачити себе у списку найуспішніших людей до 30 років.
