Освітній бюджет на 2023 рік: ампутація без можливості поставити протез
В Україні на фінішній прямій бюджетний процес.
Уперше за 80 років держава на території Європи ухвалює бюджет в умовах війни. Уперше за той же час – змушена витрачати більше половини своїх доходів на оборону через повномасштабну агресію країни-терориста. Здебільшого українці це розуміють. Згідно з нещодавнім дослідженням КМІС, 86 % наших громадян підтримують думку, що збройний опір агресору потрібно продовжувати.
Очевидно, що високі витрати на оборону вимагають скорочення інших видатків. Але, поглянувши на проєкт бюджету-2023 для освітньої галузі, я пригадала фразу, яку приписують Вінстону Черчиллю – “За що ж ми тоді воюємо?”. Скорочення освітніх витрат на наступний рік схоже на ампутацію, яка зроблена так, що протез буде ставити нікуди.
Зазначу, що, за українським законодавством, з державного бюджету фінансуються державні заклади вищої освіти – утримання, зарплати викладачів, стипендії, видатки розвитку. А от у середній освіті утримання закладів фінансується місцевими бюджетами, держава фінансує лише зарплату педагогів (освітня субвенція), зміст освіти (друк підручників та посібників), підвищення кваліфікації педагогів.
Також окремий бюджетний рядок передбачає фінансування державних установ – Державної служби якості освіти (ДСЯО) й Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО). Є і спеціальні державні програми та субвенції за напрямами, які держава вважає для галузі пріоритетними, тож виділяє окреме фінансування. Докладніший перелік державних програм для середньої освіти, фінансованих бюджетом 2022-го й запланованих на 2023 рік, можна побачити тут.
Зрозуміло, що всі були готові до скорочень і оптимізації. Але деякі рішення важко сприйняти, якщо українська держава хоче, щоб українські діти залишалися в Україні, а ті, яких батьки вивезли за кордон, повернулися швидше.
Загалом бюджет на освіту пропонують зменшити майже на 30 млрд грн. Скорочень зазнали всі програми. Левова частка – зменшення освітньої субвенції, це гроші на зарплату вчителів. На 2023 рік пропонують передбачити 87 млрд грн, що на 10 млрд менше, ніж було в порізаному через війну бюджеті-2022, і на 20 млрд менше, ніж планувалося на 2022-ий рік до початку війни.
Державна субвенція – це не вся зарплата педагогів, вони ще отримують надбавки з місцевих бюджетів, які (бюджети) також постраждали від війни й не отримують тих доходів, що раніше. Кількість учителів суттєво не змінилася (понад 400 тисяч; за офіційними даними, приблизно 20 тисяч виїхали за кордон, частина з яких продовжують працювати онлайн). Під час обговорень у парламентському комітеті говорили, що уряду доручено знайти джерела збільшення освітньої субвенції до другого читання закону про бюджет, але поки інформації про результати не оприлюднювали.
Які ризики це несе?
Вчителі під час воєнного стану мають підвищене навантаження. Вони тепер не лише мають навчати дітей, вони також відповідальні за них під час повітряних тривог – мають супроводжувати їх в укриття. Через те, що понад половина дітей навчаються онлайн, вчителі також мають пристосовуватися до різних розкладів роботи. Навіть якщо вони працюють очно, переривання уроків повітряними тривогами робить викладання відчутно складнішим. А після жовтневих атак на енергетичну інфраструктуру до шкільних проблем ще й додалися відключення світла.
В усьому цьому є величезна накопичувальна проблема – освітні прогалини в дітей, які утворюються через неможливість безперервного щоденного навчання. Якщо держава мислить стратегічно – вона має пам’ятати про те, що їй потрібні освічені громадяни, які відбудовуватимуть нашу країну. Нове законодавство про освіту дозволяє виділяти гроші освітньої субвенції на компенсаційні чи додаткові заняття для подолання освітніх прогалин. Але Міністерство освіти і науки має для цього розробити нормативну базу, але не поспішає цього робити.
Тобто – роботи у вчителів стало відчутно більше, а грошей на зарплату їм держава хоче передбачити менше. Водночас ніяк не комунікує цю проблему й у публічному полі зовсім не висвітлюється робота з донорами щодо розвʼязання цієї проблеми за рахунок міжнародної допомоги.
Друге після зарплати вчителів канонічне зобов’язання держави у сфері освіти – друк підручників. Тут ще цікавіша історія. У бюджеті-2022 на це було передбачено півтора мільярди гривень, які після початку повномасштабної війни скоротили до 100 млн. Підручники цього року за бюджетні гроші не надрукували зовсім, і це досить драматично – адже це мали бути підручники для 5 класу, який перший вчиться за стандартами реформи “Нова українська школа” і для якого немає старих підручників.
На одному з недавніх засідань освітнього комітету ВР представники МОН укотре говорили про домовленості, що три підручники для 5 класу надрукують за гроші ЮНІСЕФ та ЄС, але це досі (в жовтні, закінчилася 1-ша чверть!) лише розмови, гроші поки не виділені. Йдеться про підручники з української мови, математики та історії України. За найщасливішого збігу обставин їх надрукують до кінця грудня, але це малоймовірно. Поки пʼятикласники мають користуватися PDF-копіями підручників онлайн. Водночас видавцям заборонили друкувати комерційний тираж до того, як буде виконане держзамовлення.
Але ж ми про бюджет на наступний рік. На 2023-й у проєкті документа закладено 813 млн грн на підручники (нагадаю, проти 1.5 млрд минулоріч). Це при тому, що вартість паперу зросла космічно. Очевидно, закладених коштів вистачить максимум на підручники для 6 класу (той, який зараз 5-ий і першим йде за програмою НУШ). А ось для тих, хто 2023 року прийде в 5 клас, підручників знову не буде. Говорити щось про якість освіти за таких умов усе складніше.
З реформою НУШ взагалі сумна історія – щороку з 2017-го на неї виділялася окрема субвенція, яка давала змогу реалізовувати закладені в реформу принципи: розвивальне освітнє середовище, обладнання, навчальні матеріали. На 2023 рік субвенцію на НУШ у перший проєкт документ не закладено (до війни на 2022 було закладено 1.5 млрд).
Без цієї субвенції реформа освіти, яка триває з 2018-го року, ризикує повністю припинитися, особливо з огляду на те, що реформа перейшла в базову школу й тут потрібне коштовніше обладнання – зокрема, наукові лабораторії для якісного вивчення природничих наук. До другого читання йдуть переговори, щоби таки зберегти субвенцію за рахунок акцизу на тютюнові вироби, але остаточного рішення досі нема. Нема в проєкті бюджету й субвенції на розбудову опорних шкіл (покращення освіти на сільських територіях) – минулоріч на це був 1 млрд грн.
Що в бюджеті 2023 додалося: 1,5 млрд грн на облаштування укриттів та 1 млрд грн на закупівлю шкільних автобусів. Дві безумовно важливі статті витрат. Укриття – це нова проблема, а от проблему шкільних автобусів Україна вже вирішувала після 2014-го року: тоді, після початку російської агресії на сході шкільні автобуси були “мобілізовані” в зону АТО, як і 2022-го року під час повномасштабному вторгненні Росії.
Зазначених сум зовсім недостатньо на покриття потреб, але знову ж – на державному рівні ми не бачимо системної роботи з міжнародними донорами для вирішення цих питань. Великою мірою вони знову впадуть на знесилені війною місцеві бюджети.
І найболючіша проблема галузі, про яку сором’язливо мовчить бюджет-2023: кошти на відбудову закладів освіти. За час російського вторгнення пошкоджено 2 663 закладів освіти, 326 із них зруйновано. Місцеві влади в окремих випадках почали ремонти за власні кошти, у деяких – є підтримка міжнародних донорів.
Але на державному рівні не озвучуються системні плани з відбудови зруйнованих шкіл. Так, школи як обʼєкти соціальної інфраструктури називають у широкому списку потреб на великих міжнародних конференціях із відбудови України, але ні влітку в Лугано, ні днями в Берліні відбудова освітніх закладів не звучала як самостійна тема. І це пригнічує. Адже якщо дітям фізично немає де вчитися, важко говорити про інші потреби, які ми обговорювали вище.
Щороку навіть без війни ухвалення бюджету – це важка справа, бо він ніколи не буває безрозмірним. Але так сталося, що за галузь освіти замовити слово немає кому. Від слова зовсім. Тиждень тому під час телемарафону “Єдині новини” міністра освіти й науки Шкарлета запитали щодо фінанстування галузі наступного року. Відповідь була лаконічна: “Освітяни добре впоралися, з певним секвестром бюджету. Ми дуже економно та ефективно використовували кошти. А в наступному році, сподіваюся, освітня система витримає будь-які виклики”.
Людина, яка повинна пояснювати в уряді важливість галузі, просто погоджується на всі пропозиції Міністерства фінансів. І водночас не дає галузі жодних сигналів, що працює над отриманням міжнародної допомоги від партнерів України. І це при тому, що чимало європейських урядів воліли б допомагати Україні саме в гуманітарних питаннях. Але їм потрібні системна робота, чітке стратегічне бачення й конкретні проєкти, сплановані за європейськими правилами прозорості та підзвітності.
На жаль, наразі це не про українську освіту. Вона вкотре залишається галуззю ентузіастів і героїзму, якого могло б бути менше, якби до освітян було менше байдужості.