Чи можна учню давати можливість самому обирати чого та як навчатись?
Традиційний підхід в освіті спирається на підсвідому установку дорослих про те, що дитина – це скриня, в яку потрібно вкладати інформацію, знання та вміння.
Тобто дитина є пасивним об’єктом.
Альтернатива такому підходу – уявлення про те, що дитина є суб’єктом освіти. Тобто тим, хто сам здійснює вибір. Вибір, до чого прагнути, які знання і вміння для цього потрібні, як їх придбати.
“Прийняття суб’єктності учня” вже коротко обговорювалося у статті щодо фундаментальних викликів, що постають перед сучасною освітою.
Немає сумніву, що сучасна освіта має вирощувати самостійно думаючих людей. І зрозуміло, що щоби отримати дорослого, здатного самостійно здійснювати вибір та нести за нього відповідальність, потрібно таку модель поведінки формувати ще в дитинстві.
Але тут виникають запитання, на які немає очевидних відповідей:
Як має формуватися суб’єктність дитини, тобто її здатність здійснювати самостійний вибір? Завдяки яким освітнім інструментам?
В якому віці потрібно починати формувати в дитині цю суб’єктність?
З якого віку можна дозволяти дитині обирати, чим займатися, чого й як навчатися?
Якщо вибір завжди робить дорослий – то хай не дивується, що дитина не самостійна і не знає, чого хоче
ІВАННА КОБЕРНИК
співзасновниця “Смарт освіта” і “Батьківський контроль”
– Як має формуватися суб’єктність дитини, тобто її здатність здійснювати самостійний вибір? Завдяки яким освітнім інструментам?
– Здатність і право обирати – невід’ємна складова відповідальності.
В Україні, особливо під час вимушеного дистанційного навчання, ми могли часто чути від батьків і вчителів – діти не самостійні, їм важко дистанційно вчитися, організовувати свою роботу тощо.
Але якщо ви розпитаєте тих самих батьків і вчителів, то, швидше за все, з’ясуєте – вони дуже мало (а у випадку окремих вчителів – ніколи) не давали дітям робити власний вибір і не відпускали контроль.
Навчити дітей самостійності нескладно – дозволяти дітям робити вибір, віддавши їм частину навчального простору чи процесу.
Яку частину – це рішення вже залежить від віку та попередньо сформованих навичок дитини.
Але часто дорослих в Україні сковує страх від втрати контролю – вони бувають неготові дати дитині навіть трохи часу на вибір і чекають миттєвого результату, і це є проблемою.
– В якому віці потрібно починати формувати в дитині цю суб’єктність?
– Змалечку.
Всі знають старий жарт: “Мамо, мені холодно?” – “Ні, синку, ти хочеш їсти”. Дозволяти дитині одягатися за її відчуттями, не годувати силою, дозволяти обирати іграшки, а не обирати ті, про які батькам самим так мріялося в дитинстві.
Ні, тут мова не про розпущеність і вседозволеність, а лише про повагу до почуттів і реальних потреб дитини. В нас все ще часто уявлення чи установки про правильну роль мами і тата замінюють (чи навіть блокують) реальне розуміння потреб дитини.
– З якого віку можна дозволяти дитині обирати, чим займатися, чого й як навчатися?
– В різному віці прийнятні і доречні різні інструменти.
В перших класах – це може бути право обирати книжку чи текст, яку читаєш, тему твору, про що писатимеш, матеріали, з яких робитимеш виріб.
Я досі часто з жахом бачу пости в соцмережах, що вчителі знижуть оцінки за неправильний, на їхню думку, колір оздоблення якоїсь поробки чи неправильно намальовану рибку.
В середніх класах це може бути форма роботи чи проект – навіть в проектній роботі українські вчителі часто намагаються домінувати, нав’язуючи свої теми проектів і не приймаючи теми учнів, навіть в приватних школах!
Це оголює серйозну проблему: вчителі не погані, вони просто не знають методик та інструментів, як поступово віддавати дітям відповідальність і контроль за навчальною діяльністю, вони самі бояться помилок і не дають дітям вчитися на власних помилках, навіть в безпечних умовах школи.
Відповідальність можна і треба відпрацьовувати. І для різних вікових груп є різні інструменти.
В старших класах невід’ємним правом дитини має стати можливість обирати предмети для вивчення. Але для цього старша школа (10-12 класи) має стати профільною, як передбачено реформою НУШ і законом “Про повну загальну середню освіту”.
Реалізація цього закону передбачає створення окремих профільних академічних ліцеїв, достатньо великих, які можуть бути як однопрофільними (в великих містах), так і багатопрофільними – щоб діти отримали реальну, а не на папері, можливість обирати профіль навчання і перелік предметів, які вони мають бажання вивчати поглиблено.
Перехід у старшу профільну школу – чудовий шанс зробити перший свідомий вибір в житті. Він не є остаточним, його можна змінити, але якщо дорослі не відпустять свій страх і контроль, діти не візьмуть на себе відповідальність.
Бо відповідальність з’являється лише там, де особистість зробила власний вибір.
Якщо вибір робив дорослий – то хай не дивується, що дитина не самостійна і не знає, чого хоче.
Суб’єктність визначається не лише можливістю обирати, а й взаємоповагою, відчуттям гідності, врахуванням інтересів усіх сторін
ВАЛЕНТИНА МЕРЖИЄВСЬКА
співзасновниця і викладачка альтернативної школи “БеркоШко”
– Як має формуватися суб’єктність дитини, тобто її здатність здійснювати самостійний вибір? Завдяки яким освітнім інструментам?
– Вже в самій постановці питання для мене вчувається суперечність.
Чи має учень бути суб’єктом освіти?
Так, звісно він є суб’єктом освіти – з власними поглядами, особистими рисами. І саме від нього залежить чи буде навчання успішним. Саме учень здійснює активну дію – пізнає.
– В якому віці потрібно починати формувати в дитині суб’єктність?
– Колись в дитинстві мені подобався фільм “Хон Гіль Дон”, де показано як вчитель тренує свого маленького учня. Пропонує йому перестрибувати кущик. І спершу учневі все дається легко, але потім вчитель надягає йому на ноги залізні тягарці. І стрибати стає значно важче.
Якби обирав учень, він з великою ймовірністю обрав би зняти ці тягарці і стрибати в своє задоволення. Але тільки у вчителя було стратегічне бачення – навіщо це потрібно.
І це жодним чином не зменшило суб’єктності учня, навпаки, вчитель діяв з метою розвитку його суб’єктності.
Мистецтво вчителя полягає в балансуванні між запитами і здібностями, бажаннями і небажаннями учня і невпинним поступом тим шляхом, яким вчитель має провести.
Кожний вчитель знає тільки той шлях, який знає. Він не зможе під запит податись кудись навмання. Вчитель може навчати тільки тому, що він вміє і так, як вміє.
В різний час в “БеркоШко” було декілька спроб підлаштовувати вчителя під філософію школи – це також марна справа. Кожний викладач все одно викладає так, як відчуває. В цьому випадку можна лише знайти своїх. З подібним сприйняттям і доповнюючим досвідом.
Якщо учню не підходить пропонований вчителем шлях, він має шукати іншого вчителя.
От на цьому етапі суб’єктність учня максимальна – у виборі вчителя. Але після того, як вибір зроблено – у цій взаємодії вчитель веде.
– З якого віку можна дозволяти дитині обирати, чим займатися, чого й як навчатися?
– Все, що сказано вище, стосується того широкого розуміння вчителювання, яке виходить за межі школи. На мій погляд, шкільне викладання значно спрощує самі ці поняття – вчитель і учень. І краще б вчителя називати по-іншому – викладач, тренер, тьютор, залежно від взаємодії.
Чи може учень сам обирати чому та як вчитись? Не факт.
Якщо йдеться суто про самоосвіту – то безумовно, учень сам обирає сферу, яку бажає опанувати, визначає знання та вміння, які для цього потрібні, та де їх здобути.
Але якщо йдеться про взаємодію із вчителем, то вибір учня закінчується в момент вибору вчителя. Далі форму і зміст освіти визначає вчитель, а учень виявляє свою суб’єктність у зворотному зв’язку і своїх пропозиціях.
Чи можливе розширення свободи вибору учня в масовій школі? – Навряд чи, дитина вкрай рідко може впливати на вибір школи, вчителів та змісту освіти.
А в приватних і альтернативних? – Більш імовірно, але теж залежить.
Але суб’єктність визначається не лише можливістю обирати, а й взаємоповагою, відчуттям гідності, врахуванням інтересів усіх сторін. Я не дарма вживаю тут двосторонні поняття – це все має бути спрямоване не лише на учнів, а на усіх учасників процесу.
І таку суб’єктність можливо розширювати незалежно від формату освіти і незалежно від віку.
