Криза української освітньої системи зумовлена жахливою безсистемністю цієї самої освіти
Андрій Карбівничий: ми вчимо все й відразу
Автор: Андрій Карбівничий, викладач Новомосковського фахового коледжу Українського державного університету науки і технологій.
Не треба бути великим аналітиком, щоб не бачити того, що вітчизняна освіта перебуває в глибокій системній кризі. Ми вчимо все і відразу. Запроваджуємо все нові і нові методи навчально-виховної роботи. Вигадуємо нові парадигми, інновації, компетенції та компетентності. Постійно реформуємся, удосконалюємся, самоудосконалюємся та переудосконалюємся. Та вже дореформувались та доудосконалювались до того, що молода людина після одинадцяти років навчання множити і ділити не вміє. А якщо і вміє, то не завдяки нашій загальноосвітній школі, а всупереч їй.
Варто зауважити, що основною вадою сучасної української освіти є не наднизький рівень матеріально-технічного забезпечення, не відсутність комп’ютерів та інтернету, а жахлива безсистемність цієї самої освіти.
Ця безсистемність проявляється в усьому: в організації навчального процесу; у наборі предметів, які вивчаються в школах, коледжах та університетах; у розподілі навчальних годин, які виділяються на ці предмети; у програмах, які регламентують вивчення відповідних предметів; у підручниках, які написані під ці програми; у методичних рекомендаціях, які пояснюють те, що написано в цих підручниках; у дисертаціях, які пояснюють те, що написано в методичних рекомендаціях, які пояснюють написане в підручниках, тощо.
Загальнодержавна безсистемність освіти особливо боляче відчутна в тій її надважливій частині, яка називається фізикою – наукою про Природу. Адже фізика – це та наука і навчальна дисципліна, яку в принципі неможливо вивчити інакше як тільки у вигляді цілісної системи знань.
А про яку системність знань можна говорити, якщо в повній відповідності з Міністерствами та Академіями затвердженими навчальними програми в дев’ятих класах наших шкіл, замість ґрунтовного вивчення того розділу фізики, який називається «Механікою» та ґрунтовного формування базових навичок розв’язування задач, а по суті навичок практичного застосування теоретичних знань, наші учні похапцем «вивчають» жахливо-нікчемну кашу розділів:
Розділ 1. Магнітне поле.
Розділ 2. Світлові явища.
Розділ 3. Механічні та електромагнітні хвилі.
Розділ 4. Фізика атома та атомного ядра. Фізичні основи атомної енергетики.
Розділ 5. Рух і взаємодія. Закони збереження.
А після цієї каші аналогічні каші повторно, галопом «вивчають» у десятих та одинадцятих класах.
Подібне про свій предмет може скаже будь-який учитель. Я вже мовчу про ту жахливо-нікчемну какофонію, якою зазвичай є наші підручники. Таке враження, ніби ці підручники пишуть ті, хто поняття не має ані про предмет, ані про тих, для кого це пишеться.
Що робити, питаєте?
По-перше, потрібно розплющити очі, зняти рожеві окуляри й визнати той очевидний факт, що сучасна українська освіта перебуває в глибокій системній кризі. І ця криза зумовлена не так відсутністю належного фінансування, як відсутністю будь-якої системності в організації самої освіти.
По-друге, потрібно розробити чітку, зрозумілу, науково та економічно обґрунтовану систему заходів, реалізація яких приведе не до чергової заміни фасадної вивіски, яку ми назвемо черговою реформою освіти, а до створення якісно нової, цілісної, гармонійно збалансованої освітньої системи. Системи, у якій кожний предмет стане частиною цілісного організму, метою та кінцевим результатом роботи якого є виховання інтелектуально, духовно та фізично розвинутої особистості. Особистості, яка, крім усього іншого, буде патріотом своєї держави, свого народу та своєї землі.
Цю систему заходів мають розробляти не бездарні чиновники, не прикоритні підручникописці, а люди, які «знають і вміють». Люди, які розуміють, що ніякими інноваціями, інтенсифікаціями та комп’ютеризаціями неможливо замінити «паличкового» етапу вивчення математики. Люди, які розуміють, що різних учнів треба вчити по-різному. Люди, які розуміють, що навчальний процес має стимулювати учня не до механічного зазубрювання термінів, текстів чи формул, а до творчого мислення, застосування теоретичних знань на практиці. Люди, які розуміють, що в системі загальноосвітньої школи має налічуватися не сорок, не п’ятдесят і не шістдесят навчальних предметів, а максимум десять. І що кожний з цих предметів має подавати цілісну систему знань, яка є невід’ємною складовою загальноосвітньої системи.
Утім, усі програми, реформи та системи заходів можуть стати реальністю лише в тому випадку, якщо ми дійсно хочемо змін на краще і готові до цих змін. Якщо ж ні, то давайте й надалі паперову метушню називати черговою реформою освіти. От тільки, шановні, не тіште себе ілюзіями того, що ця нікчемна метушня може закінчитися чимось путнім.
