Оповідання для дітей “Подарунок від святого Миколая”
У невеличкому селі в бідній хатині жила вдова зі своєю донечкою Марічкою. Дівчинка ходила до школи, добре вчилася і, як могла, допомагала мамі. Пані Оля, так звали маму Марічки, часто хворіла, тож дівчинка понад усе на світі хотіла, щоб мама була здоровою.
Настав грудень. Усі діти з нетерпінням чекали подарунків від святого Миколая. Одне поперед одного вони розповідали, хто що хоче отримати. Тільки Марічка мовчала. Замість подарунків вона хотіла здоров’я для мами і лиш за це молилася до святого Миколая Чудотворця.
Якось Марічка прийшла зі школи додому і побачила, що мамі стало гірше. Вона сильно кашляла, мала високу температуру. Дівчинка швидко вдягнулася і побігла до міста, де жив приятель її покійного тата.
До міста було недалеко, якихось три кілометри. Марічка вже не раз ходила туди сама. Дорога вибігала за село, пролягала через поле, потім перетинала лісосмугу, за якою вже виднілися високі міські будівлі та куполи церков. Підійшовши до дядькового будинку, дівчинка стала шукати знайоме вікно.
Надворі тільки починало сутеніти, тому ще не в усіх вікнах горіло світло. “А раптом нікого нема вдома”, – майнула в неї думка, але Марічка миттю її відігнала і щодуху побігла на третій поверх. Довго стукала у двері, але ніхто не відчиняв.
– Що ж мені робити? – у відчаї скрикнула вона, і сльози покотилися по її личку.
Вийшла надвір. Ще раз з надією поглянула на дядькове вікно. Лиш воно одне з усього будинку все ще виглядало свого господаря. Марічка йшла по дорозі і гірко плакала. Ні з ким поговорити, ні порадитися… Сипав густий мокрий сніг. Дівчинці стало холодно. Вона сховала руку в кишеню і маленькими тендітними пальчиками стала перебирати зернятка чоток.
Раптом біля неї зупинилися сани.
– Куди йдеш, дитино, сама в таку негоду? – запитав чоловік.
Марічка про все йому розповіла.
– Сідай-но в сани (у час, коли відбувалися події, про які йдеться в оповіданні, лікарі на виклики їздили влітку бричками, а взимку – саньми), поїдемо подивимося, що там з твоєю мамою. Я – лікар. Зовуть мене Микола, – в голосі чоловіка було стільки доброти і лагідності, що Марічка, не вагаючись, сіла поряд з ним.
Білогривий коник швидко домчав сани до Маріччиної хати. Лікар оглянув маму і сказав, що в неї запалення легенів. Він дав пані Олі кілька таблеток, які мав у сумці, а на другий день приїхав знову і привіз багато ліків.
За кілька днів мама почала одужувати. Марічка вірила, що це святий Миколай прислав лікаря, який вилікував її маму.
Настало 19-те грудня. Марічка прокинулася зраненька і мерщій побігла на кухню.
– Який чудовий подарунок я дістала від святого Миколая! – радісно сказала Марічка, пригортаючись до мами.
– Який, доню? – здивувалася мама.
– Я випросила для тебе здоров’я!
І тільки пізніше, коли Марічка застеляла своє ліжечко, вона помітила, що з-під подушки виглядає якийсь пакунок.
Розгорнувши його, дівчинка побачила чудову ляльку, про яку колись навіть мріяти боялася.
Автор: Марія Ходань
