Найосновнішим продуктом життєдіяльності органів управління освітою України є різноманітні накази, інструкції, плани, програми, рекомендації.
Одні з них – кращі, інші – гірші. Одні із галузі фантастики, а інші – глибоко заземлені в радянське минуле…
Скільки їх було написано, затверджено, зареєстровано – ніхто ніколи не порахує. Цей процес продукування подібного продукту в українському освітньому вимірі має три особливості.
Перша та, що ніхто із авторів, як і тих, хто затверджує чи підписує накази, рішення, розпорядження, ніколи не ніс і несе ніякої відповідальності за свій підпис. Незважаючи на те, що від цього підпису залежать долі тисяч людей і ефективність витрачання гігантських сум бюджетних коштів. І не знаю жодного прикладу з історії освітньої системи України, коли б хтось публічно визнав, що йому соромно за те чи інше прийняте рішення.
Дуже показовий приклад – видання підручників за бюджетні кошти з відвертими дурницями в змісті…
