Класному керівнику – велика радість від того приниження, від тієї ганьби, які пов’язані з виклянчуванням тих клятих коштів, які злослови називають корупцією
У системі вітчизняної освіти існує і процвітає реальна, але прихована корупція.
Інформує Освіта.ua.
Тільки глухий не чув, сліпий не бачив, а німий не говорив про жахливу корупцію, яка панує в системі вітчизняної освіти.
Вдячний учень подарував учителю букет квітів – корупція.
Класний керівник збирає кошти на необхідне, але бюджетом не передбачене поточне впорядкування класу – корупція.
Адміністрація школи збирає кошти на не передбачені бюджетом побутові дрібнички – корупція.
І, напевно, всі думають, що тому класному керівнику – велика радість від того приниження, від тієї ганьби, від тих душевних мук, які пов’язані з виклянчуванням тих клятих коштів, які злослови називають корупцією.
Звісно, в корупційному сенсі, вітчизняна система освіти, м’яко кажучи, не свята.
Але якщо говорити про загальноосвітню школу, то важко знайти бодай одну вагому причину для системної корупції чи системного хабарництва.
Нагадаємо, корупція – це використання службовою особою своїх прав і можливостей з метою особистого збагачення.
Хабарництво – це складовий елемент корупції, який полягає в тому, що посадова особа отримує грошову чи іншу винагороду (хабар) за сприяння вирішенню проблем того, хто надає хабар.
От наприклад, чи будете ви давати хабар учителю математики з метою підвищення оцінки, якщо ця оцінка буде визначатися на не пов’язаному з школою та цим учителем державному екзамені (ЗНО)?
Чи будете ви давати хабар учителю фізики з метою підвищення оцінки, якщо ця оцінка практично не впливає на процедуру вступу до університету?
По суті, після того як вступ до закладів вищої освіти почав здійснюватися за результатами зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), у системі освіти залишилося лише одне реальне підґрунтя для системного хабарництва. І це підґрунтя полягає в тому, що в системі вітчизняної освіти практично відсутній механізм реального впливу на, умовно кажучи, «двієчників».
Не секрет, що практично в кожній середньостатистичній загальноосвітній школі є учні, реальний рівень знань яких відповідає оцінці «незадовільно». За законами об’єктивного оцінювання, цих учнів потрібно залишати на повторний курс навчання. Однак чи відомий вам бодай один випадок того, щоб в загальноосвітній школі, учня залишили на другий рік? І це при тому, що мова йде про десятки, якщо не сотні тисяч учнів.
Не маючи жодної суттєвої мотивації до навчання, десятки тисяч двієчників, автоматично перетягуються з класу в клас, втрачаючи при цьому навіть залишки мотиваційних бажань.
Нарешті після дев’ятого чи одинадцятого класу, чи то за державний кошт, чи за кошт батьків, вони стають студентами коледжів та університетів. А вони таки стають тими студентами! Бо в більшості тих коледжів і університетів вступний конкурс якщо і є, то лише на бюджетні місця.
Що далі, запитуєте? А далі, за законами об’єктивного оцінювання, після першої сесії потрібно відрахувати щонайменше третину студентів, а після другої – ще третину.
І от дилема. З одного боку, студента потрібно відраховувати, і не тільки тому, що він не засвоїв необхідний мінімум знань, а й тому, що за попередні роки «навчання» він практично втратив здатність до засвоювання знань.
З іншого боку, студента не можна відраховувати, бо тоді не буде кого вчити, а відповідно, відпаде потреба в самому вчителі. Ясно, що в такій ситуації існує системне джерело потенційних корупційних ризиків.
Що робити, запитуєте? Ну, по-перше, потрібно усунути наявне джерело корупційних ризиків. А це можна зробити лише шляхом системи заходів, які мають працювати практично з першого класу загальноосвітньої школи, і які методом «цукерки та батога» мають мотивувати учня до навчання та отримання якісних і системних знань.
По-друге, розробити і впровадити чіткі критерії, чіткі норми, виконання яких є підставою для переведення учня чи студенти до наступного етапу навчання (класу чи семестру), а не виконання яких є обов’язковою підставою у відмові до такого переведення.
По-третє, потрібно розробити і впровадити чіткий алгоритм (протокол) поведінки вчителя (викладача) на етапі оцінювання знань (заліки, екзамени, тощо). Умовно кажучи, коли поліцейський зупиняє порушника правил дорожнього руху, то у нього є два варіанти поведінки: законний – провести роз’яснювальну бесіду і виписати відповідний штраф, і не законний (злочинний) – провести чи не провести роз’яснювальну бесіду і взяти хабар. У вчителя ж (викладача), отієї системи законних штрафів в реальності нема.
По-четверте, потрібно кардинально посилити реальну боротьбу з реальним хабарництвом. От тільки давайте не будемо плутати реальний хабар з отим вимушеним «хабарем», при якому вчитель (викладач), потерпаючи від приниження і ганьби, вимушено стимулює двієчника прийняти посильну участь в потрібному, але бюджетом не передбаченому поточному ремонті класу. Бо той нещасний, затурканий вчитель, окрім приниження, ганьби та душевних мук, від того «хабаря» нічого не отримує.
По-п’яте, вище згадані заходи будуть ефективними лише у випадку їх комплексного впровадження. Іншими словами, чотири вище згаданих заходи потрібно впроваджувати як єдиний комплексний захід.
Квіти вдячності, вимушені стимуляції батьків та учнів до, по суті, благодійної допомоги навчальному закладу, та реальні хабарі – це елементи тієї реальної та вигаданої корупції, про яку чули, знають і говорять всі.
Однак у системі вітчизняної освіти існує і процвітає та реальна, але прихована корупція, про яку майже ніхто не говорить і злочинно-руйнівний вплив якої на систему освіти в десятки, якщо не сотні, разів більший за всі разом взяті загальновідомі реальні та вигадані хабарі.
Утім, про цю приховану корупцію варто поговорити окремо. І це буде темою наступного допису.
Автор: Андрій Карбівничий, викладач фізики й астрономії Самарського металургійного коледжу Українського державного університету науки і технологій.
