facebook

“Зрозуміють тільки вчителі”: мережу розсмішило питання, яке на уроках ставлять учні усіх поколінь

“Зрозуміють тільки вчителі”: мережу розсмішило питання, яке на уроках ставлять учні усіх поколінь

Український вчитель Віктор Демко розсмішив мережу “вічним” питанням від школярів, яке вони ставлять практичного кожного уроку. За його словами, хоч один з учнів обов’язково перепитає у вчителя “А яка сторінка?”.

“Болем” педагогів Демко у жартівливій формі поділився на своїй сторінці в Instagram, опублікувавши відповідне відео. У коментарях колеги підтримали освітянина і зазначали, що також зіштовхуються з такою проблемою.

“Зрозуміють тільки вчителі. Хоч 200 разів скажеш, яку сторінку відкрити, знайдеться хоч один учень, який знову спитає: “А яка сторінка?”. Мені здається, що коли вчитель називає сторінку, то у дітей просто мозок вимикається”, – зазначив вчитель.

У коментарях до допису педагоги також розповідали, що школярі постійно перепитують сторінку:

Ви не повірите: 1) я тримаю у руках книгу, розгортаю на робочій сторінці, показую учням; 2) до попередніх дій + називаю сторінку; 3) пишу номер сторінки на дошці. Результат: “А яка сторінка?”.

Як це працює? За багато років я так і не розгадала…
Я вам відкрию секрет, але то і для дорослих учнів характерно. Завжди хтось такий знайдеться.
Я пишу сторінку на дошці шрифтом А129.
Після кожного “а яка сторінка” просто тицяю пальцем в сторону дошки! Полегшує життя неймовірно.

Чтайте також:  З вересня у школах більше не буде 8 класів із поглибленим вивченням предмета: це добре чи погано

А яке число писати? І не важливо, що ти на дошці написала, в голос проговорила.
А то писати? А то в нас який урок? А що робити? А можна чорною ручкою писати?
Це абсолютно нормально. Коли ви як дорослий, як вчитель на педраді сидите, ви що маєте 100% включеність? І ви такі виходите і всю інформацію пам’ятаєте що можете дослівно переказати. Нормальний процес. Мозок вимикає увагу аби розвантажитись. Тим паче якщо перепитують, значить в потрібний момент вмикається увага. Тому все ок.

Джерело.


Повернутись вверх