Найскладніше – це якраз дотримуватись «базових банальностей»
Позицію вчителів з приводу застосування фізичної сили до учнів можна розділити на кілька основних груп.
Інформує Oсвіта.ua.
Позицію вчителів (судячи з дописів та коментів) з приводу застосування фізичної сили до учнів можна розділити на основні групи:
1. Категорично засуджую. Ну це меншість. Маргінальна у своїй нечисленності.
2. Діти самі винні. Найпопулярніший тренд. Вимовляється з пафосом і образою на всіх і все. Логічне запитання «а для чого ж ви тоді пішли працювати з дітьми?» породжує миттєве «скажіть нам спасибі, бо завтра взагалі нікому буде в школі працювати». Логіка рветься. Логіка тихо ридає в кутку. Бо яким боком до методів фізичного впливу на дітей проблема вакансій в школі – не може сказати ніхто. Але сприймається як аргумент. Принаймні для самовиправдання.
3. В усьому винні батьки. Це вдосконалена версія попереднього пункту. Розширений варіант. Який адвокатує фізичний вплив на учня тим, що варто б було бити не лише дітей, а й батьків. Бо сволота ці батьки рідкісна. Дітей не виховують, на вчителів не моляться. Запитання каверзні задають. А як таке лікувати? Правильно! Не дискусії ж вести! Була б можливість і на батьків би фізично вплинули. Щоб занадто розумними не були.
4. А що ви хочете за таку зарплату? Тут логіка знов пішла ридати в куток. Бо зв’язок зарплати і фізичних впливів на учня приблизно такий же, як зв’язок цін на яйця в Україні з погодою на Мадагаскарі. Себто теоретично він існує. Але дуже теоретично.
4. А от нас теж били – і нічого. Це «старовіри». Які переконані, що найкращим раніше було все. І морозиво, і ковбаса, і методи виховання. Тут не переконаєш. Бо підміна ностальгією за молодими роками елементарної моральності призводить до тотального засліплення власними спогадами.
5. Самі йдіть попрацюйте в школі. Топовий тип коментарів. Тут усім повинно стати соромно. Всі повинні вибачитись і офіційно проголосити щось на зразок: «… ми… ми не можемо…тільки ви… за що вам і подяка і право бити дітей як завгодно… «Приблизно таку реакцію очікують?
Насправді варіантів ще багато. Описав лише найпопулярніші. Але не в варіантах справа.
Сумно, що зник кордон, за який не переступати не дозволяє не загроза кари, а щось моральне всередині. Ну от просто не можна робити – бо не можна.
Не можна бити дітей. І крапка. Будь-яких. За будь-яких обставин.
Банально? Звісно. Але найскладніше – це якраз дотримуватись оцих «базових банальностей».
Не як посадова особа. А просто як людина. Складно, але необхідно…
Автор: Олександр Мірошниченко, актор, режисер, драматург.
