Наявність генератора – серйозне додаткове навантаження
Ні коштів, ні людей, ні умов для нормальної безпечної роботи генераторів у шкіл немає.
Інформує Oсвіта.ua.
Уже не в МОН, а в уряді заявляють, що до кінця зими всі школи забезпечать генераторами…
Можливо, для тих, хто уявляє собі генератор, як шайтан-машину, котра заливає заклад освіти електрикою, такі слова – бальзам на душу.
Але для тих, хто хоч колись мав справу із генератором, такі запевнення викликають, якщо не жах, то передчуття біди.
Бо, окрім власне самого генератора, для нього потрібні пальне в гігантських кількостях (знаю професійний навчальний заклад, у якому потужний генератор спалює за день майже 1,5 т солярки), достатньо непроста система підключення до мережі з відповідним обладнанням (провідок від генератора і до розетки, як роблять деякі «майстри», тут не допоможе), щоденне обслуговування генератора людиною, яка повинна мати відповідну кваліфікацію та допуски (учителі фізики чи трудового навчання, завгосп або директор того робити не повинні); безпечні умови для роботи генератора (починаючи від постаменту і закінчуючи стінами та вентиляцією); серйозне заземлення із необхідним сертифікатом (а не дротик до труби опалення) і т. ін.
Уже промовчу про зберігання побутових каністр із бензином або із соляркою для генератора в шкільному приміщенні. Чи так не зберігають?
Іншими словами, наявність генератора у закладі освіти – це серйозне додаткове навантаження на бюджет і велика кількість достатньо серйозних проблем, які хтось повинен вирішувати. Як і велика кількість додаткових ризиків для безпеки учнів та педагогічного колективу…
Між іншим, кожен додатковий кіловат потужності генератора ці проблеми й ризики збільшує в геометричній прогресії.
І якщо казати правду – то ні коштів, ні людей, ні умов для нормальної та безпечної роботи в переважній більшості закладів загальної середньої освіти немає.
І чи не тому майже 90% директорів шкіл, з якими спілкувався упродовж останніх тижнів, одноголосно кажуть одне й те саме: генератори є, але вони не працюють і навряд чи працюватимуть.
А директори в цій ситуації є і будуть цапами-відбувайлами. Особливо там, де відповідну територіальну громаду, яка ж власником закладу освіти, очолює школофоб.
Ця ситуація нагадує мені ту, котра була і є із шкільними автобусами. Які придбали, урочисто вручили школам і все.
А далі директори почали шукати запчастини, бензин, мастила, брати на себе відповідальність, випускаючи автобуси «на лінію», і тому подібне.
Шкільний автобус – небезпечна штука на дорозі. А генератор, який стоїть біля школи чи в якомусь шкільному підвалі, – небезпечніший удесятеро.
Бо через неправильну експлуатацію, і з багатьох інших причин, генератор може запросто вибухнути. Не кажучи вже про інші його «здібності» до усіляких вибриків: викиди мастила, протікання палива, децибели шуму, задимленість і т. ін.
Але що робити, коли балакучі голови енергетичних начальників не втомлюються «віщати» із усіх сковорідок про неминучі дуже тривалі відключення електроенергії в найближчі місяці. А заклади освіти впевнено кермуються освітніми лоцманами до навчання лише в режимі офлайн?
Вихід лише один. У розпалі бюджетний процес. У бюджетах всіх закладів освіти повинні бути закладені достатні обсяги фінансових ресурсів, необхідних для утримання генераторів, включаючи придбання пального, мастил, запчастин, оплату праці обслуговуючого персоналу, монтажні роботи, будівництво окремих чи облаштування існуючих приміщень тощо. А не лише кошти на придбання генераторів…
Якщо всього цього в бюджетах передбачено не буде, то навіть якщо школи будуть забезпечені генераторами на 280%, толку з того не буде ніякого. Чи може це хтось пояснити урядовцям?
Як і те, що потрібні зміни до чинного законодавства, які заборонять власнику закладу освіти перекладати на його директора відповідальність за організацію життєзабезпечення. За це має відповідали лише власник закладу та органи управління, які йому підпорядковані. А не директор закладу.
І в цьому контексті ще про одне. А чи не прийшов час, працюючи над бюджетом закладів освіти, прийняти рішення про ліквідацію органів управління освітою місцевого рівня та реорганізацію їх у сервісні центри, котрі замість роздавання вказівок, збирання інформації про роботу шкіл, постійного цькування керівників закладів освіти і педагогів, будуть надавати закладам освіти виключно сервісні послуги з утримання приміщень, включаючи турботу про шкільні автобуси, роботу генераторів, забезпечення продуктами та організацію шкільного харчування, проведення ремонтів і т. ін.?
Залиште директору закладу освіти те, що він має і повинен робити і за що фактично отримує зарплату: організація якісного освітнього процесу.
Освітнього, а не транспортного, енергетичного, опалювального, сантехнічного, харчування, дозвілля, інформації поліції, охорони, нагляду тощо.
Як мені здається, це буде по-європейськи, а не по-совєтськи…
У європейських країнах директори закладів освіти цапами-відбувайлами давно не є. Вони такими є в росіі та білорусіі. Як колись в срср. То з кого беремо приклад?
P.S. НУШ – це не лише стіни. Це і новий директор. А не цап-відбувайло, яким закривають всі дірки.
Автор: Ігор Лікарчук, директор Центру післядипломної освіти Комунального закладу вищої освіти Київської обласної ради «Академія мистецтв імені Павла Чубинського».
