Як привчити дітей до дисципліни, або Чи можлива радісна школа?
Інформує Oсвіта.ua.
Власне для прогресу, окрім праці над собою, самодисципліни, людство наразі нічого так і не придумало.
Досягти успіху без тренувань неможливо ані в спорті, ані в навчанні. Тренування потребують дисципліни – саме дисципліни, а не чарів феї над мозком дитини чи дорослого.
Уявімо, що двоє навчаються плавати. Один тренується щодня, інший – зрідка, коли має настрій, натхнення. Хто навчиться плавати?
Ви хочете грамотно писати, але просто не пишете? Хочете вільно спілкуватися іноземною, але просто не практикуєте щодня? Думаю, відповідь зрозуміла.
Водночас якось останнім часом ми більше говоримо про мотивацію, заохочення і менше – про результати, які дає дисципліна.
Як привчити дітей до дисципліни?
1. Установити чіткі й зрозумілі правила. Діти мають знати, які правила існують. Визначте їх разом, щоб діти відчували свою причетність.
Формулюйте правила зрозуміло і без двозначностей. Наприклад, «Прибери речі в кімнаті» замість «Будь охайним / охайною».
2. Регулярність та послідовність. Створіть графік, який включає час для навчання, ігор, відпочинку та сну. Діти краще реагують на структуру.
Якщо правило було порушене, наслідки повинні бути чіткими й послідовними.
3. Заохочення. Відзначайте добрі вчинки дитини, хваліть за дотримання правил. Це може бути як словесна похвала, так і маленькі винагороди.
4. Моделювання поведінки. Демонструйте власну дисципліну. Діти часто вчаться, спостерігаючи за дорослими. Вам не вдасться привчити дитину, скажімо, читати щодня, якщо ви цього не робите.
5. Відповідальність. Дайте можливість дітям відчути відповідальність за певні обов’язки. Це може бути прибирання класу (о так, діти можуть прибирати класне приміщення й розуміти, що чистота – їхня зона відповідальності за комфорт у приміщенні).
6. Наслідки. Обговорюйте з дітьми наслідки їхніх дій. Це допоможе їм розуміти, чому важливо дотримуватись правил.
7. Відчуття безпеки. Важливо, щоб діти відчували, що можуть звернутися до вас за допомогою або порадою. Створіть атмосферу довіри. Дайте дітям зрозуміти, що ви дбаєте про їх безпеку, встановлюючи межі. Це допоможе їм відчувати себе захищеними.
8. Залученість. Проводьте регулярні бесіди про правила та дисципліну. Запитуйте думку дітей про те, як вони бачать ці питання. Заохочуйте дітей пропонувати свої варіанти правил або способів їх дотримання.
9. Будьте терплячими. Дисципліна – це тривалий процес. Пам’ятайте, що ваші зусилля можуть не відразу дати результати. Підтримуйте дітей, коли вони намагаються змінити свою поведінку.
10. Будьте прикладом. Якщо ви не дотримуєте встановлених правил, часто робите винятки, то … читайте пункти 2,3,4…
Дисципліна – це не лише суворість, але й уміння знайти баланс між свободою та відповідальністю. У дорослому житті багатьом доведеться працювати навіть через «не хочу».
Також і батьки, і вчителі мріють про школу радості. Ви б хотіли так: ваша дитина радісно біжить до школи, радісно навчається, радісно повертається додому?
Але чи можлива подібна радісна школа?
За відчуття радості, тобто задоволення (особливо під час навчання чи подолання труднощів) відповідає дофамін.
Його здатність створювати сильне відчуття задоволення та мотивувати до повторення певних дій може стати не лише джерелом позитивних змін, але, як не дивно, і причиною відрази до навчання. У таку пастку потрапляють і діти, і дорослі.
Коли дитина стикається з чимось, що дарує задоволення, – чи то оцінка на уроці, чи визнання вчителів, однокласників – мозок виділяє дофамін, який дарує емоції задоволення та радості. Це задоволення стимулює повторювати дії, що викликали гормон, – так формується звичка. Здається, усе зрозуміло і чудово, адже наша мета – стимулювати учнів навчатися. А дофамін допомагає в цьому.
Проте наше життя – як правопис української мови: є багато правил і водночас, як кажуть мої учні, ще більше винятків з них.
Дофамін просить усе більше стимуляції для досягнення того ж рівня задоволення. Як наслідок – людина звикає до того, що вчора було радістю. Тобто вчорашні свята стають буденними сьогодні. Тому й навчання не може відбуватися щоразу на основі нової мотивації.
Тому й багато вчителів, які захопилися формами мотивації (я – серед них), спостерігають парадоксальне, на перший погляд, зниження інтересу до навчання.
Навчання – наче фізична вправа. Ніхто не може виконати її за нас. Це особисте досягнення, яке вимагає наполегливості й зусиль. Ми можемо сидіти в спортзалі шість годин на день п’ять днів на тиждень, але якщо весь час просто спиратимемось на тренажери, навряд чи отримаємо бажану форму. Якщо вмовимо свого приятеля позайматися замість нас, він стане стрункішим, а ми – ні.
Так само й навчання: який результат матиме ваша дитина, якщо домашню замість неї виконаєте ви? Будьмо відвертими із собою: наші діти можуть чемно ходити до школи й цілими днями там сидіти, але ніхто не зможе за них навчитись (приклад із книжки «Ви, Ваша дитина і школа» Кена Робінсона та Лу Ароніки).
Тому для навчання важливе не очікування нового дофаміну від учителя на уроці, а регулярне тренування. Ви помітили зміну курсу приватних шкіл? Виграють у боротьбі за учні ті, які роблять акцент не на порції розваг, а на тренуванні й дисципліні.
Власне, для прогресу, окрім праці над собою, самодисципліни, людство наразі нічого так і не придумало. На жаль. А може, і на щастя.
Автор: Олеся Калинич, начальник управління освіти, релігій та у справах національностей, м. Хуст Закарпатської обл.
