“Я ж не клоун”. Освітянин на простому прикладі пояснив, чому успіх учителя вимірюється лише досягненнями його учнів
Український освітянин Григорій Громко запевняє, що успіх педагога вимірюється досягненнями учнів. За його словами, на визнання не впливає кількість сертифікатів, друкованих праць, вмінням гарно танцювати, співати та яскраво оформляти класну кімнату. Адже той, хто працює з дітьми, має бути вчителем, а не клоуном.
Громко у дописі у Facebook навів у приклад історію про один із перших міських етапів конкурсу “Учитель року”. Випадок трапився у часи, коли ще не було демократії, тож педагогічна рада під керівництвом директорки школи обрала переможця.
Зокрема, ним став вчитель математики, який славився перемогами своїх учнів на всеукраїнських олімпіадах, значною кількістю розробок у радянському журналі і навіть підробляв репетиторством.
“У незапам’ятні часи в одному місті проводився міський етап конкурсу “Учитель року” (один із перших). Оскільки демократії тоді ще не було, тож на педраді під чітким керівництвом директорки школи вирішили, що “вчителем року” буде знаний вчитель математики Наум Абрамович (ім’я змінено) – у нього переможці всеукраїнських олімпіад, купа методичних розробок у совдеповському журналі “Математика в школі” і він навіть репетиторством підробляє (але це тоді була таємниця про яку всі знали)”, – пише Громко.
Він додає, що всі заслуги педагога були включені у список досягнень, а його уроки навіть знімало телебачення. Коли ж жюрі запитало його, про хоббі, то вчитель відповів, що любить читати розумні книжки та розвʼязувати задачі.
Комісія здивувалась такій відповіді запропонувавши педагогу показати номер художньої самодіяльності, наприклад, заспівати або станцювати.
Проте, вчитель відповів, що він не клоун, розвернувся і пішов із зали.
“Мораль цієї історії така – успіх учителя вимірюється лише успіхом його учнів. Не кількістю сертифікатів, не кількістю друкованих праць, не вмінням гарно танцювати та співати, не яскраво оформленою класною кімнатою – учитель як той режисер-постановник кіно, якого оцінюють переглядаючи роботу акторів у його фільмі. Але у вчителів цей “фільм” – життя, а актори – його учні”, – резюмував Громко.
