Нещодавно мене запитали, чим освіта в Україні відрізняється від освіти за кордоном (на прикладі кількох країн).
Повагою до особистого простору людини та прагненням до раціонально спокійної організації всіх процесів.
Але якщо зважати на український образ, то одним з них є «гойдалка». Емоційна гойдалка. І не тільки зараз, коли триває війна, і не тільки у часи ковіда, а досить великий проміжок часу.
Коли будь-які невдачі чи «інциденти» перетворюються на глобальну катастрофу, коли емоційно обговорюються деталі, а не раціонально – структури, коли шалено емоційно обзивають навіть терміни, які тригерять (ФБ знає), коли має бути величезна кількість емоційно насичених педагогічних заходів, коли включаються емоції під час різних онлайн, а були б корисні наративи для спокійної розмови.
Звісно, цьому є пояснення. Але занадто перегріта освітянська спільнота транслює це на дітей і вимагає такого ж емоційного відгуку. Це виснажує і дітей.
Як наслідок – гра у звинувачення всіх у всьому (тут додаються різні інгредієнти), гра в образи, розчарування та спустошення / виснаження (емоційні гойдалки не можуть весь час працювати на підвищення збудження).
Інколи читаєш коментарі вчителів «Дайте спокійно попрацювати» – це прохання про неможливість далі існувати у цьому емоційно невиправданому вирі.
Зараз канікули, у більшості країн вчителі відпочивають. А в Україні слідкують на новою візією освіти, яка дістане кожного. Чому?
За кордоном під час відпустки вчителі займаються улюбленими речами, виділяють час на прогулянки і те, що хочуть робити не для роботи. І цей час не для роботи потім буде важливим для учнів (для роботи). Тому що до школи прийде не тільки емоційно стійкий вчитель, а й збагачений новим неочікуваним самостійно обраним досвідом.
Гарний вчитель, про якого усі так печуться, – цілісна особистість. І має бути час і для того, щоб побути з собою і не на гойдалці. А навчання вчителів під час відпусток, прийняття освітніх документів тощо є дуже серйозним питанням.
Збереження особистого простору людини є те, чим кардинально відрізняються закордонні школи. Почнімо зі збереження особистого простору вчителя, тоді і гасло «Учителі важливі» буде не порожнім.
Освітні документи випускаються і обговорюються вчителями, коли вони не у відпустках.
Навчання – не у відпустках.
Ремонти – не у відпустках і не в компетенції вчителів.
Хочете змін – почніть сьогодні.
Коли йде війна, людина стає оголеним нервом, тому, можливо, зараз ще є час розмагнітити обов’язкові навчання чи усе інше для вчителів і наблизитися до поважного ставлення до особистого простору людини.
