“Погано вчать, щоби проводити платні репетиторства, а молоді вчителі не дають якісних знань”: як педагогам руйнувати стереотипи про свою професію
“Певний час деякі люди не вірили, що я можу викладати українську мову дітям, мовляв, він із Луганщини й виріс у російськомовному середовищі. Також дехто дивувався, як я міг готувати учнів до ЗНО, адже мені на той час було 25 років”.
З такими стереотипами на початку своєї вчительської кар’єри зустрівся Артур Пройдаков, учитель української мови та літератури, найкращий учитель за версією премії Global Teacher Prize Ukraine 2021.
Загалом є багато й інших стереотипів про роботу педагогів, як-от несучасні, неефективно проводять уроки й взагалі бояться висловлювати власну думку.
Однак Артур упевнений, що такі уявлення можна змінити й першочергово – власним прикладом та проактивною позицією.
Про те, яка роль педагогів у руйнуванні стереотипів про свою професію, Артур Пройдаков розповів освітянам на магістральному EdCamp в Коломиї та переповів “Новій українській школі”.
У матеріалі читайте:
- які є найпопулярніші стереотипи про вчителів;
- як можна з ними боротися;
- чим можуть допомогти соцмережі;
- як залучати медіа та розповідати про свою роботу;
- як учителям побудувати хороші стосунки з батьками, учнями та місцевою владою;
- якими мають бути сучасні українські педагоги.
Далі – пряма мова.
УКРАЇНСЬКІ ВЧИТЕЛІ Й СТЕРЕОТИПИ: ЯК ЗМІНИТИ СТАВЛЕННЯ ДО СВОЄЇ ПРОФЕСІЇ
Сучасні педагоги мають багато ролей, серед яких не лише передача знань, а й патріотичне виховання, формування цінностей, м’яких навичок (soft skills), активної громадянської позиції тощо.
Однак не менш важливою зараз для вчителів в Україні є і боротьба зі стереотипами про свій фах, адже вони демотивують та створюють хибні уявлення про більшість педагогів.
Які ж найпопулярніші стереотипи про роботу вчителів:
- нерезультативно працюють та неефективно використовують робочий час;
- навмисно погано вчать, аби після уроків усі учні йшли до них на репетиторство;
- проводять нецікаві уроки;
- несучасні;
- бідні й взагалі є ледве не найнижчим щаблем суспільства;
- бояться сказати свою думку без дозволу адміністрації або без погодження когось іншого;
- не можуть вести активне життя в соцмережах, виставляти особисті фото, писати свої думки в постах. Усі фото мають бути лише в костюмах і більше нічого особистого;
- не можуть учителювати, якщо не мають власних дітей;
- ейджизм: молоді освітяни не можуть якісно навчати учнів, найкраще мати 20 років досвіду. Або ж навпаки – вчителі-пенсіонери не мають працювати в школах;
- гендерний стереотип: вчителювання – не чоловіча справа (якщо це не фізкультура чи трудове навчання);
- під час дистанційки вчителі нічого не роблять, а зарплату отримують тощо.
У мене теж був випадок, пов’язаний зі стереотипом, коли я приїхав із Луганщини на Сумщину викладати українську мову в одній зі шкіл. Спочатку не всі вірили, що я настільки добре знаю українську, щоб її викладати, бо, мовляв, виріс у російськомовному середовищі. А ще, коли я готував 11 клас до ЗНО, батьки просили директора призначити для дітей іншого вчителя – з досвідом, бо ж мені тоді було 25 років.
З одного боку, ці стереотипи створює суспільство, а з іншого – часом і самі вчителі їх підтримують та поширюють. Іноді їм складно повірити у свою важливість, тому й виникають нарікання на те, що роботу не цінують і від них нічого не залежить. Звісно, у такому випадку зі стереотипами буде важче боротися, якщо ми самі ж про них і говоримо.
Також зазначу, що в нашому інфопросторі можна зустріти більше негативних історій про педагогів, ніж позитивних. Останні ніби ховаються в тіні скандалів. Що ж із цим зробити?
- Бути проактивними в різних сферах: соцмережі – візитівка вчителів.
Варто більше розповідати про себе та свою працю, але, звісно, у міру, щоби це не був лише піар. У пригоді стануть соцмережі: утілили якусь цікаву та креативну ідею на уроці, поділіться зі своїми підписниками.
Долучайте до дискусій учнів, батьків, колег. Позначайте в коментарях МОН, Службу освітнього омбудсмена, інші освітні органи та конструктивно викладайте свою думку, діліться досвідом. Важлива мова конструктиву, а не хейту.
Додавайте анонси подій у школі, поширюйте важливі думки, долучайтеся до спільноти однодумців, відстежуйте новинки.
Соцмережі зараз – це візитівка вчителів та простір для комунікації. Там можна створювати власний контент, поширювати ідеї для уроків, активностей, проєктів тощо. Можна почати з одного допису на тиждень, для цього потрібно приблизно 15–30 хвилин часу. І далі, якщо процес сподобається, збільшувати частоту появи дописів, фото, відео тощо.
Не варто боятися висвітлювати й своє особисте життя. Нехай вас побачать як різносторонню особистість, яка теж може ходити в театри, кіно, мати хобі, сім’ю, дітей, цікавитись освітніми новаціями.
Адже ще одним зі стереотипів є те, що всі вчителі зашорені, бояться відійти від книжки чи пропустити якусь із вправ на уроках. Ми ж маємо показувати, що педагоги можуть бути різними, і так, ми можемо працювати з іншими сучасними технологіями, вигадувати нестандартні формати роботи, їздити на конференції та обмінюватися досвідом.
Важливо позиціювати себе як успішну людину, яка розвивається в різних сферах.
- Залучати медіа до висвітлення своєї роботи та взаємодії з учнями.
Співпраця з медіа також може бути корисною не лише для вашого іміджу, а і для репутації школи, співпраці з адміністрацією, батьками, місцевою владою, депутатами тощо.
Кожен виступ, кожне інтерв’ю – це маленька цеглинка в стіну зруйнування стереотипів.
Не варто винятково чекати на запрошення. Можна звернутися самостійно з ініціативою (написати, зателефонувати). Не факт, що це спрацює, звісно. Але варто спробувати.
Навіть якщо ваша школа розташована в маленькому районному центрі, а ви хочете провести якийсь крутий захід (велопробіг, конкурс малюнків, змагання), запросіть туди місцеве медіа. Нехай журналісти побувають на події, пофотографують, візьмуть коментарі, а ширше коло осіб дізнається про життя школи.
- Надсилати свої матеріали в різні освітянські спільноти в соцмережах або в медіа, яким ця тема буде цікава.
Наприклад, запропонувати публікацію, відео, інтерв’ю, подкаст, організацію подій, план уроку тощо.
Коли я працював у Ромнах (Сумщина), у школі ми організовували гумористичний турнір між командами учнів та вчителів. Для цього написали сценарії, запросили журі, провели подію, зняли на відео, написали про це у Facebook і надіслали матеріали в місцеві медіа.
Це вплинуло й на ставлення інших до вчителів, адже ми показали, що можемо бути різними, креативними та не боїмося посміятися із себе. Водночас вийшли на контакт із місцевою владою (запросивши представників у журі) та розповіли про школу ширшій аудиторії.
- Ініціювати нові цікаві проєкти в школі й громаді.
Школа має бути відкритим простором для батьків. Дуже важливо робити якісь спільні проєкти з батьками. Наприклад, у школі, де я зараз працюю, ми проводимо розмовні клуби для батьків, де вони вивчають та вдосконалюють українську мову. Також можна проводити факультативи, заняття для дорослих та дітей, спортивні чи інтелектуальні змагання.
- Співпраця із партнерами / однодумцями (не конкуренція).
Шукати нові можливості, нові цікаві проєкти, долучатися до них та сприяти долученню інших, як-от студії онлайн-освіти, ініціативи громадських організацій, освітні проєкти.
Інші поради, які допоможуть руйнувати стереотипи про вчителів:
- не варто уникати публічності;
- не боятися нового (помічати та використовувати сучасні інструменти – як-от штучний інтелект, Chat GPT);
- не варто лише критикувати та засуджувати, ми маємо дбати й про свою відповідальність;
- будувати конструктивний діалог з учнями, співпрацювати не лише на уроці, а й поза ним (екскурсії, подорожі з огляду на вимоги безпеки);
- створювати комфорт у навчанні: помилка – це не страшно;
- враховувати інтереси дітей тощо.
Якщо забрати всі стереотипи, то сучасний вчитель чи вчителька мають передусім бути зацікавленими в результатах своєї діяльності та любити свою професію.
Крім цього, серед ознак сучасних вчителів є і такі:
- підхід до кожного учня;
- формування не лише академічних знань, а й м’яких навичок, як-от робота в команді, критичне мислення, завдання із реального життя тощо;
- сучасні методи навчання та використання ІТ-технологій;
- навчання впродовж життя.
Сучасні вчителі можуть бути зацікавленими в спілкуванні поза межами школи, вести соцмережі, висловлювати свою думку, мати проактивну позицію на кількох рівнях.
А для кращої поінформованості щодо освітніх тенденцій, грантів, конкурсів чи просто натхнення й ідей раджу стежити за різними медіа та освітніми інституціями:
- Міністерство освіти і науки України;
- сайти “Нова українська школа” та “Смарт Освіта“;
- сайт “EdCamp Ukraine“;
- сайт “Освіторія“;
- Global Teacher Prize Ukraine;
- проєкти “Єдині“, GoGlobal;
- сайти “Української академії лідерства“, “Пласту” тощо.
Головне – не боятися, а шукати себе й віднаходити власний педагогічний стиль.
Ірина Троян, “Нова українська школа”
