Олімпіади під час війни: відмінити не можна залишити
Освітянська спільнота завзято обговорює, чи доречно проводити у воєнний рік всеукраїнські олімпіади в школах. Аргументи «проти»: потенційна небезпека для дітей, якщо олімпіади проводитимуть наживо; застарілий формат, через який замість розвитку талантів рейтингують школи і перевантажують учителів. Аргументи «за»: це потужна мотивація розвиватись у своєму напрямку для обдарованих дітей; розвиток юних талантів не можна ставити на паузу під час війни — так ми гальмуємо розвиток високих технологій нашої країни. Публікуємо думки з приводу олімпіад від учителів, які всю свою кар’єру присвятили розвитку талановитої молоді.
«Олімпіади Україні потрібні, але в новому форматі й без примусу»
Школа повинна працювати за будь-яких умов. Освіта — основа держави, без якої нічого не буде. Замисліться на секунду: якою зброєю воюють українці? Високотехнологічною. І щастя, що світ нам у цьому допомагає. Але на опанування такої зброї на Заході відводять три місяці. У той час як наші захисники й захисниці опановують нову техніку за три тижні. І саме це — заслуга нашої школи та її вчителів. Подякуймо їм. І згадаймо мудру істину, яку озвучив Отто фон Бісмарк: «Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі».
А тепер поговорімо про олімпіади. Чомусь люди міркують про них так, неначе всі учні мають брати в них участь. Це хибно! Участь мають брати лише ті, хто цього щиро прагне. Так, бувають випадки, коли вчителі прагнуть залучити на олімпіади якомога більше учнів. І ось цього треба позбуватись. Але не cамих олімпіад.
У провідних країнах світу навчання дітей стартує з 4-річного віку. Наприклад, у Південній Арізоні (США) до олімпіад з усіх предметів залучають дітей із чотирирічного віку та до випускного класу школи. У цій олімпіаді беруть участь 30 тисяч учнів, а проводиться вона в один день. У журі — 3000 осіб, це волонтери. У США вирощуванню талантів і олімпіадам зокрема приділяють колосальну увагу. А в кожному місті, де є університет, є кафедра, що займається шкільною освітою та шукає талановитих дітей, яких запрошує до себе на курси. Нам потрібно рухатись у такому ж напрямку, думати про майбутнє. Те, що ми зараз прогавимо в навчанні дітей, повернеться бумерангом через 15 років. Цього не можна допускати.
Здібні діти люблять займатися складними речами, обожнюють дух змагань, олімпіад. До слова, Україна з кожним роком тільки збільшувала свою присутність на міжнародних олімпіадах. І якщо ми хочемо розвивати технології, виробляти новітню зброю, то поміж усього іншого необхідно стимулювати таланти юних українців. Нехтувати ними у воєнний час — неприпустима розкіш, підведення до інтелектуального голоду своєї країни в майбутньому. Ось предмети, від знання яких напряму залежатиме в майбутньому розвиток високих технологій:
- фізика,
- математика,
- хімія,
- біологія,
- астрономія.
А ще нам потрібні блискучі вчителі. Це означає, що варто проводити олімпіади з педагогіки, — цього в Україні досі немає. Олімпіади з іноземних мов теж дуже потрібні, адже нам конче необхідні освічені мовники для дипломатії та розвитку культури.
Талантам треба давати дорогу! Це вони формують високий рівень майбутніх здобутків країни в усіх галузях. На олімпіади приходять діти зі здібностями. Тут можна провести аналогію зі спортом: якби обдаровані діти не приходили до тренерів далі розвивати свої здібності, вони не ставали б спортсменами світового рівня, олімпійськими чемпіонами. Тож розвивати таланти дітей у сфері наук — наша життєва необхідність. А якщо талант зостанеться поза увагою — він просто заглохне. Молода людина, яка не бачить застосування своїм здібностям, часто перемикається на якісь дурниці. А якщо її здобутки помічено, вона продовжить глибоко та з ентузіазмом вивчати свій напрямок і потім працюватиме в цій галузі.
Окрім акценту на олімпіади, нам потрібно використовувати будь-яку можливість для створення в школах України профільних класів. Адже профільну школу створити набагато важче, на відміну від класу. Я радію, що в українських школах є керівники, які створюють такі профільні класи за своєю ініціативою. До прикладу, Україні нині бракує спеціалістів із програмування. Ось і маємо ідею для створення профільного класу.
Щодо безпекового питання: Україна за останні роки отримала хороший досвід дистанційного навчання та досвід дистанційного проведення олімпіад у тому числі. Тим паче, що весь цивілізований світ через пандемію також проводить міжнародні конкурси та олімпіади для школярів переважно в онлайн-режимі.
Для проведення олімпіад потрібно створити новітню та офіційну онлайн-платформу, яка діятиме за всіма нормами законодавства. Адже минулоріч ми мали велику проблему з делегуванням українських школярів на міжнародну олімпіаду з фізики. Річ у тім, що олімпіади проводили з ініціативи самих учителів та університетських працівників, які працюють у цьому напрямку. А в МОН заявили, що ці олімпіади не мають офіційного статусу і тому ми не маємо права відправляти туди дітей. І ми вибороли це право, взявши участь дистанційно та виборовши чимало нагород.
«Олімпіадна вигода» вчителів і шкіл — радянщина. Потрібен новий механізм проведення олімпіад, який працюватиме на дітей»
Я — з тих учителів, які й самі виросли на олімпіадах, жили ними. Так само й зараз, у найтемніші часи, серед моїх учнів є багато дітей, які хочуть перевірити свої сили, відчути змагальний дух, набратися досвіду на всеукраїнських, міжнародних олімпіадах. Забрати в них цю можливість було б украй несправедливо. Зовсім інше питання й виклик — застарілий, рудиментарний формат олімпіад в Україні. Час змін критично назрів ще кілька років тому, а зараз це відчуття підсилено в рази.
Нині ми бачимо, що не всі українські учні опиняться в рівних умовах під час проведення олімпіад. Чимало дітей взагалі будуть позбавлені можливості брати в них участь, адже перебувають за кордоном чи на тимчасово окупованих територіях. Потрібен новий формат олімпіад, і вирішення цього завдання хотілося б побачити у виконанні того ж ІМЗО. Було б добре зробити спеціальний сайт, де учні могли б зареєструватися незалежно від місця перебування і пройти в режимі онлайн певні етапи інтелектуальних змагань.
Є чимало думок серед колег, що підготовка дітей до олімпіад — витратний за часом та енергією процес для вчителя. В умовах, коли виснаження педагогів дає про себе знати, це відіграє не останню роль у мотивації педагогів. Тим паче, коли в багатьох школах досі відпрацьовується «совковий» добровільно-примусовий сценарій відбору дітей до олімпіад. Спершу «від кожного класу потрібно два учні для участі в олімпіаді». На другому етапі — «від кожної школи потрібно по одному учню». А коли вже везуть олімпіадників на область — «з кожної громади потрібно по три учні». Але цей підхід суперечить здоровому глузду. Хто знає, можливо, в одному класі є одразу троє дітей, спраглих до участі в олімпіаді, а в іншій школі не знайдеться й учня, щоб брати в ній участь. То навіщо перекривати повітря одним і силувати інших?
Отже, окрім формату, який надасть рівний доступ українським дітям до олімпіад, потрібен і новий дієвий механізм їхнього проведення, який працюватиме на дітей, а не на школу чи вчителя. Ідеться про той ганебний момент олімпіад, про який і говорити соромно, але варто. Тобто потрібно прибрати систему, коли «ой, наш учитель атестується — йому потрібні перші місця на олімпіадах». Особливо часто грішать цим учителі, які хочуть стати директорами. Гонитва за «олімпіадною вигодою» — шлях у нікуди.
