Чи має вчитель платити за ремонт зношеної шкільної техніки – юридичне розʼяснення
Зношення техніки – звичайна річ, і таке часто трапляється в школах. І так само поширена річ у школах – вимога до вчителя оплатити ремонт. Проте в яких випадках вона законна, а в яких ні? Чи має вчитель оплачувати ремонт, якщо, наприклад, ноутбуком користувалися правильно, проте з часом перетерся шлейф? Або у випадку, якщо техніка експлуатувалася неправильно через незнання, як це треба робити (юридично – недостатню кваліфікацію)?
Відповідь на ці запитання читайте в юридичному роз’ясненні “Нової української школи”.
Будь-яке майно, придбане закладом освіти або державою чи органом місцевого самоврядування з подальшою передачею закладу освіти, ставиться на баланс закладу освіти й може бути передане в користування конкретним працівникам для виконання ними покладених на них трудових обов’язків.
Вчителі, як працівники закладу освіти, підпадають під дію загальних норм про матеріальну відповідальність, визначених Кодексом законів про працю України (глава IX).
Згідно з частиною 1 статті 130 КЗпПУ, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. Один із таких обов’язків покладений на кожного працівника самим законодавцем. Зокрема, згідно з частиною 2 статті 131 КЗпПУ, працівники зобов’язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів для запобігання шкоді.
Відповідно до частини 2 статті 130 КЗпПУ, “при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством”.
Отже, для того, щоби починати говорити з працівником (у нашому випадку – з вчителем) про оплату ремонту ноутбуку, адміністрація школи має встановити:
1) факт порушення (неправильне виконання або невиконання) вчителем конкретних трудових обов’язків, покладених на нього трудовим договором, законодавством чи відповідним наказом директора школи;
2) провину вчителя (тобто такі-то протиправні дії (порушення таких-то трудових обов’язків) чи невиконання вчителем таких-то трудових обов’язків, які він зобов’язаний був виконувати й не виконав, були вчинені вчителем умисно або з необережності);
3) наявність прямої дійсної шкоди;
4) причинний зв’язок між порушенням і шкодою (тобто, що саме такі-то протиправні дії чи бездіяльність вчителя призвели до саме такої шкоди);
Відповідно до статті 138 КЗпПУ, “для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу”.
Отже, відсутність хоча б однієї з описаних складових не дає право адміністрації школи висувати до вчителя будь-які вимоги, пов’язані з повним або частковим відшкодуванням ремонту ноутбуку.
Опис конкретної ситуації дозволяє припустити, що в цьому випадку з чотирьох складових ми можемо переконливо стверджувати про наявність лише однієї складової – прямої дійсної шкоди для матеріально-технічної бази школи, яка полягає зношенні шлейфа ноутбука, що спричиняє необхідність провести затрати на ремонт такого ноутбука.
Згідно з частиною 4 статті 130 КЗпПУ, “на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику…”.
Варто також зазначити, що з питань матеріальної відповідальності працівників ми маємо багату судову практику, а також науково-обґрунтовані узагальнення цієї практики. Зокрема, для детального з’ясування всіх питань щодо матеріальної відповідальності працівників можна подивитися постанову Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками”, а також постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року №12 “Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю”.
Зокрема, згідно з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зафіксованою у відповідних Узагальненнях, “не можна також вважати протиправним, а отже, застосовувати заходи матеріальної відповідальності, невиконання трудових обов’язків працівником, зумовлене станом його здоров’я чи внаслідок недостатньої кваліфікації“
Отже, навіть невиконання працівником покладених на нього трудових обов’язків, спричинене його недостатньою кваліфікацією, знімає питання про протиправність його дій і винуватість та виключає можливість притягнення його до матеріальної відповідальності.
Що робити вчителю:
Згідно з частиною 5 статті 130 КЗпПУ, працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця, працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
Зазначена частина 5 статті 130 КЗпПУ резюмує все вище викладене в цій статті словами “працівник, який заподіяв шкоду“. Тобто, йдеться про однозначне встановлення факту наявності всіх вище описаних чотирьох складових (порушення працівником трудових обов’язків, наявність його провини в такому порушенні, пряма дійсна шкода і причинний зв’язок між протиправними діями працівника і спричиненою такими діями шкодою).
У такому випадку, працівник, який визнав свою провину в спричиненні своїми неправомірними діями чи бездіяльністю шкоди роботодавцеві, “може добровільно покрити її повністю або частково“.
В іншому випадку покриття шкоди може відбутися в порядку, визначеному статтею 136 КЗпПУ, за розпорядженням директора школи в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку вчителя, через відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблене директором школи не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів із дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден із відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У решті випадків покриття шкоди проводиться через подання роботодавцем позову до місцевого загального суду.
Олександр Сич, правник, помічник-консультант народного депутата України, заступник директора департаменту правового забезпечення МОН у 2016–2018 роках, один з укладачів законів України “Про освіту” та “Про повну загальну середню освіту”
