Смерть побєдобєсію: чому «дєнь побєди» слід скасувати?
9 травня завжди було потужним інструментом російської пропаганди. У той час, як світ вшановує пам’ять загиблих у Другій світовій війні 8 травня, росія усі ці роки святкує «побєду». А від 24 лютого 2022 року ми усі стали свідками протистояння двох світоглядів: українське гасло «Ніколи знову» вкотре протистоїть російському «Можем павтаріть». Ми зібрали 5 міфів, якими російська пропаганда переписала історію цього дня. І хочемо зрозуміти: що ж робити з 9 травня у нових реаліях?
Міф № 1. Комуністична партія — керівна сила, творець Перемоги
Суть міфу. Усі здобутки народу та армії СРСР часів війни вважаються результатом нездоланної міцності та переваги комуністичного режиму.
Розвінчання. Правління комуністів тривало лише двадцять років і показало свою жорстокість, нелюдську сутність, а водночас — економічну неспроможність. Партійні працівники «органів» першими втекли з територій, що опинилися під загрозою німецької окупації. З 565 000 осіб лише 150 тисяч членів компартії лишилися на окупованій українській території.
Із тих, хто залишився на окупованій території, 46,5 тисяч убили німецькі каральні органи. 22 тисячі комуністів зареєструвалися в Гестапо, 34 тисячі знищили свої партійні квитки, 6 тисяч — відмовилися від партійної приналежності.
Міф № 2. Українці — чемпіони з колабораціонізму у світі
Суть міфу. Українці були головними колаборантами нацистів і радо йшли до них на службу.
Розвінчання. Масштаби російського військового колабораціонізму більші, ніж українського. Загалом в «українських» формуваннях Вермахту, СС, поліції та інших структур дослідники нараховують близько 250 000 особового складу. У «російських» формуваннях цей показник варіюється від 300 до 800 тисяч. Унікальним явищем в окупаційній практиці було російське військово-цивільне командування. З дозволу командування Вермахту на Брянщині існувала так звана «Локотська республіка» на Брянщині. Її російська адміністрація керувала населенням у понад півмільйона осіб протягом понад півтора року.
Міф № 3. «Справжніми» партизанами були тільки радянські партизани
Суть міфу. Радянські партизани — «наші», бо виконували накази радянського командування та діяли в інтересах людей. Усі інші формації не були виразниками інтересів українського народу.
Розвінчання. Радянська пропаганда та історіографія дуже часто малювала історію в чорно-білих тонах: є «наші», а решта — «фашисти». Проте в Україні боролися різні течії антигітлерівського руху Опору — комуністична й національна. Справді від перших місяців німецько-радянської війни діяли партизани, організовані радянським командуванням. Але із 1942 року утворилися загони «Поліської січі» отамана Тараса Боровця і ОУН (мельниківців). А на межі 1942/1943 років ОУН (бандерівці) творять Українську повстанську армію, що активно проводила партизанську діяльність.
І хоч диверсії на залізницях підрозділи УПА проводили нечасто, бо на відміну від радянських партизанів не отримували вибухові матеріали, доставлені літаками, вони перешкоджали економічному пограбуванню, вивозу остарбайтерів та боронили українців від каральних експедицій. За час своєї боротьби воїни УПА знищили близько 12 000 німецьких солдатів, їхніх союзників та прислужників.
Насправді у цілій Європі до знищення нацизму та його сателітів долучилися і комуністи, і націоналісти, хоч кожен керувався власною стратегією і метою боротьби.
Міф № 4. Радянські війська не чинили воєнних злочинів
Суть міфу. Усі розмови про це є ворожою пропагандою та фальсифікаціями, спрямованими на заперечення подвигу «солдатів-визволителів».
Розвінчання. Є факти непоодиноких випадків воєнних злочинів, що скоїла Червона армія. За це чимало червоноармійців вчиняли військові трибунали. У жовтні 1944 року Червона армія вступила на територію Східної Пруссії. Як написав один із червоноармійців батькам у Смоленськ: «Нам тепер дозволено робити з німецькими негідниками усе».
У фронтовому-листі капітана-червоноармійця були такі слова: «Наші хлопці вже «скуштували» всіх німецьких жінок. Узагалі трофеїв багато». Ще один радянський офіцер-фронтовик залишив щоденниковий запис: «Звичайно, це неймовірно жорстоко — вбивати дітей. Але німці заслужили на ці звірства».
Факти злочинів російських солдатів були настільки неспростованими та масованими, що їх змушена була визнати навіть офіційна російська історіографія. Президент Асоціації істориків Другої світової війни О. Ржешевський констатував: лише за перші місяці 1945 року за звірства щодо місцевого населення трибунали винесли вироки «4 148 офіцерам та великій кількості рядових».
Міф № 5. Росія могла перемогти нацистів і без українців
Суть міфу. Російський народ виніс на собі основний тягар війни.
Розвінчання. Перемога у Другій світовій війні над нацизмом є результатом дій не якоїсь однієї країни, а спільних зусиль усіх учасників антигітлерівської коаліції. Тому навіть постановка питання про «суверенну перемогу» силами однієї РФ є абсурдною.
А що ж з приводу українців? У лавах Червоної армії воювало 7 мільйонів українців, а це приблизно 23 % від її складу. Близько 2,5 мільйонів нагороджені радянськими орденами та медалями. За виняткову мужність понад 2000 удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Зокрема групу прапороносці, що підняла «Прапор Перемоги» над Райхстагом очолював українець — лейтенант О. Берест. Міжнародним визнанням внеску українців у перемогу над нацизмом було надання УРСР членства в ООН. Не варто забувати і про економічні потужності та українських спеціалістів, які після евакуації продовжували будувати танки та літаки на Південному Уралі.
Також українці воювали в арміях союзників. Цей факт багато російських істориків замовчують. На момент початку Другої світової у армії Польщі, що налічувала мільйон осіб, служило до 120 тисяч етнічних українців. Серед військових США, що висадилися у Нормандії, налічувалося 40 тисяч американців українського походження. З 1940 року 5 тисяч українців воювало у французькому Іноземному легіоні. Відомі факти участі українців у формуваннях Канади та Чехословаччини.
Факти наведені з книги Українського інституту національної пам’яті «Війна і міф. Невідома Друга світова». Детальніше про спростування цих міфів та про міф 9 травня можна прочитати саме там.
З міфами зрозуміло. А що робити з 9 травня у нових реаліях?
Уже кілька років ми відзначаємо 8 травня як День пам’яті та примирення. Але що робити з 9? Володимир В’ятрович, колишній голова Українського інституту національної пам’яті, а зараз — депутат Верховної Ради України, наголошує: роль 9 травня на законодавчому та суспільному рівні слід переглянути. Ініціативна група зареєструвала законопроєкт № 7297, який передбачає святкування 8 травня разом із усією Європою як День пам’яті й перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. А 9 травня зробити Днем Європи, як і в решті цих країн. Наразі реалізація такого плану стоїть на паузі.
