Багато батьків помічають, що їхня дитина для свого віку мало і погано розмовляє або не говорить взагалі, але далеко не всі тата-мами поспішають показати дитину фахівцеві. Батьки заспокоюють себе тим, що це, мовляв, сімейне: дідусь пізно почав говорити, та й мама дитини теж… Словом, сподіваються, що до школи все само собою налагодиться. Іноді так і буває, але здебільшого без допомоги фахівця ніяк не обійтися.
Зміст
Затримка мовленнєвого розвитку
Затримка психомовленнєвого розвитку
Затримка мовленнєвого розвитку у структурі інших захворювань
Що таке депривація?
Як повинна розвиватися дитина і що має насторожити батьків
До яких лікарів звертатись?
Чи потрібно віддавати дитину до дитячого садка, якщо вона не говорить?
Батьки починають бити на сполох зазвичай тільки тоді, коли дитині час йти до школи, а вона нормально розмовляти так і не навчилася. Однак пізнє звернення до лікаря призводить до того, що виправити щось набагато складніше, ніж у ранньому віці. Про те, які існують порушення мовлення у дітей та до яких лікарів слід звертатися, розповіла Тамара Ревнюк – лікарка-невропатологиня КНП “Обласний медичний консультативно-діагностичний центр” Житомирської обласної ради.
Останніми роками значно зросла кількість дітей із затримкою мовленнєвого розвитку. Причин багато: погана екологія, захворювання матері під час вагітності, недостатнє спілкування з дитиною, захворювання самої дитини тощо.
Виділяють три основні групи порушень: затримка мовленнєвого розвитку, затримка психомовленнєвого розвитку (коли страждає психіка) та затримка мовленнєвого розвитку у структурі інших захворювань, таких як аутизм, селективний мутизм або розумова відсталість.
Затримка мовленнєвого розвитку
Дитині для нормального мовленнєвого розвитку потрібно з раннього дитинства чути мову рідної людини, адже недарма наші бабусі завжди малечі співали пісеньки, розповідали всякі жарти-примовки. А зараз деякі мами просто дають однорічній дитині телефон, щоб вона сама себе розважала або вмикають на пів дня мультфільми. У таких випадках діти можуть не говорити до 3-4 років.
Найважча (перша) стадія затримки мовленнєвого розвитку – коли дитина взагалі мовчить. Друга стадія – дитина говорить якісь слова, але неправильно формує закінчення, змінює структуру слова. І найлегша стадія – фонематичне недорозвинення мови: дитина не вимовляє деякі звуки, наприклад, замість “р” говорить “л”, погано і не правильно вимовляє шиплячі. Тобто структуру слова порушено незначно.
Найпоширеніша причина затримки мовленнєвого розвитку та когнітивних функцій – травма шийного відділу хребта дитини під час пологів, яка веде до дисфункції мозочка (під час операції кесаревого розтину таке буває навіть частіше, ніж у разі звичайних пологів). Результат такої травми – гіпоксія мозку. Батьки повинні знати, що якщо дитина у 6 місяців ще не сидить, а у рік ще не пішла – це привід негайно звернутися до лікаря. Крім того, на мовленнєвий розвиток впливає дефіцит спілкування з дитиною в ранньому віці.
Часто під час пологів травмується шийний відділ спинного мозку дитини, що веде до такого порушення як дизартрія. Суть його в тому, що порушуються нерви язика, і він стає недостатньо рухомим. Коли дитина розмовляє, складається враження, ніби її рот набитий кашею. Усі звуки вимовляються дуже невиразно.
Затримка психомовленнєвого розвитку
Нерідко паралельно із затримкою мовлення відбувається затримка психічного розвитку. Тобто страждає як мова, так і пам’ять, і мислення, зокрема абстрактне, та інші когнітивні функції.
Затримка мовленнєвого розвитку у структурі інших захворювань
Часто затримка у мовленнєвому розвитку буває на тлі інших захворювань, наприклад, аутизму. У таких дітей порушено сприйняття. Річ у тім, що процес мови пов’язаний зі складними асоціаціями між різними відділами мозку, а вони в них порушені. У разі затримки мовлення такі діти можуть добре рахувати, знати літери і навіть читати, але не вміти розмовляти. Для аутизму характерним є те, що дитина іноді може відтворювати складні слова, а прості – не може.
Якщо для дітей із затримкою мовленнєвого чи психомовного розвитку характерне переважно порушення мовлення, а комунікативна функція не порушена, то у дітей із аутизмом саме вона порушена, хоча й не в усіх.
Діти з аутизмом мають свої особливості психологічного розвитку. Для них характерна стереотипія як захисна реакція, тобто вони вибудовують все в один ряд і сприймають навколишній світ із певним страхом. Наприклад, якщо чують підвищений голос, то закривають вуха руками. Їх лякає велика кількість людей, тому в магазині вони можуть влаштувати істерику. Оточення думає, що дитина вимагає купити якусь іграшку, а вона просто боїться. Такі діти можуть бути інтелектуально розвинені, але в них страждає мовленнєвий розвиток.
Існує також поняття селективний мутизм, за якого дитина вміє розмовляти, але не говорить. Це не порушення розвитку. Діти з селективним мутизмом здатні контактувати з іншими, але в деяких ситуаціях вони просто не можуть використовувати мову через занепокоєння та тривогу. Наприклад, у школі на дитину накричала вчителька і вона перехвилювалася, після чого в неї постійно виникає страх і вона не може сказати жодного слова. Дитина взагалі може припинити розмовляти, хоча чудово вміє це робити. Такою є реакція дитини на несприятливу стресову ситуацію. Буває, що дитина легко спілкується з близькими людьми, але з чужими не промовить жодного слова, як би її не просили.
Що таке депривація?
Буває затримка мовленнєвого розвитку, яка називається депривація. Це коли дитину позбавляють можливості спілкуватися з найближчою людиною. Наприклад, із мамою, якщо вона довго відсутня. Дитина відчуває тривожність, страх, невпевненість, вона замикається і може перестати говорити. Ось приклад із життя: прийшла на приймання до лікаря подружня пара з дитиною 3 років. Дівчинка не говорила жодного слова. Водночас вона все чудово розуміла. Як з’ясувалося, коли дівчинка була ще зовсім маленькою, у сім’ї важко захворів старший 5-річний син, і мама змушена була залишити доньку під опікою близьких і довго перебувала з сином у лікарні. Дівчинка настільки переживала через відсутність мами, що взагалі не говорила. У таких ситуаціях необхідно прибрати травмувальні фактори та налагодити сприятливу для дитини атмосферу, і тоді за допомогою спеціаліста діти поступово починають розмовляти.
Як повинна розвиватися дитина і що має насторожити батьків
Передмовленнєвий розвиток дитини відбувається ще внутрішньоутробно. Коли у дитини формується слух, вона починає чути голоси своїх близьких, їхню інтонацію. Тому важливо під час вагітності розмовляти з майбутнім малюком та співати йому пісеньки. Сварки та скандали в сім’ї дуже погано позначаються на подальшому розвитку дитини, навіть якщо вона ще не народилася.
Коли дитині виповнюється 1-2 місяці, у неї розвивається комунікативна поведінка: у відповідь на слова рідних людей вона морщить лобик, піднімає брівки і уважно слухає. Якщо батьки розмовляють з нею лагідно, з усмішкою, дитина у відповідь починає агукати співучим голоском. А якщо у дитини розумова відсталість та важка органічна патологія, вона не може емоційно агукати, а видає болісний монотонний крик. Вже за цими ознаками можна робити висновки про те, як далі буде розвиватися дитина. Тому батьків мають стурбувати відсутність агукання та монотонний крик дитини.
З чотирьох місяців у дітей розвивається белькіт. Вже в 7-8 місяців дитина каже окремі склади, наприклад, ба-ба, ма-ма. У рік дитина вже має вимовляти близько 10 слів. З двох років вона починає формувати найпростіші речення. У три роки словниковий запас становить від 800 до 3 тисяч слів. Якщо дитина не вписується в ці критерії, то батькам слід звернути на це увагу. Чим раніше вони покажуть дитину фахівцеві, тим краще буде результат. До трьох років у дитини дуже пластична нервова система, і на неї можна ефективно вплинути. Лікарі стимулюють мовленнєвий розвиток дитини, використовуючи за необхідності медичні препарати та спеціальні вправи. А ще необхідно усунути несприятливі фактори для дитини, зокрема наслідки пологової травми, гіпоксії та інші проблеми зі здоров’ям, які гальмують її розвиток.
До яких лікарів звертатись?
Батьки повинні вчасно показувати свою дитину неврологу, який стежить за руховими функціями та мовленнєвим розвитком. Якщо лікар помічає певні проблеми, то спрямовує дитину до невропатолога. Якщо ж у дитини виявляється затримка психічного розвитку чи таке порушення як аутизм чи селективний мутизм, тоді треба звертатися до психіатра.
Якщо у дитини діагностовано затримку мовленнєвого розвитку, то насамперед ним займаються психологи-дефектологи. Вони вчать дитину зосередитися, слухати та відтворювати. Потім за роботу береться логопед, який вчить правильно вимовляти звуки та застосовує вправи для апарату артикуляції.
Сьогодні велику роль відіграють інклюзивно-ресурсні центри. Там працюють психологи, дефектологи, логопеди, які діагностують стан дитини та призначають програму, за якою вона розвиватиметься.
Чи потрібно віддавати дитину до дитячого садка, якщо вона не говорить?
Велику помилку роблять ті батьки, які не віддають дитину до дитячого садка лише тому, що дитина не говорить. Чим раніше дитина піде туди, тим швидше почне переймати стереотипи поведінки та мови інших дітей і набагато краще розмовлятиме. У багатьох садках є спеціалізовані групи (логопедичні, для дітей із затримкою психічного розвитку тощо). Зрозуміло, що для дітей з аутизмом використовується одна програма, а для дітей із фонетичним недорозвиненням мови – зовсім інша. Діти, які мають спектр аутизму, повинні пройти консультацію у психолога та психіатра. До роботи з дітьми із затримкою психічного розвитку підключається психолог та дефектолог, які також допомагають відновлювати когнітивні та поведінкові функції.
Щоб поставити точний діагноз, діти проходять необхідні обстеження, зокрема ЕХО, електроенцефалограму, нейросонограму, ангіосканування судин голови та шиї (це обстеження проводять дитині навіть з шести місяців, якщо вона в такому віці ще самостійно не сидить) та інші.
Якщо говорити про школярів, які мають проблеми з мовленням, то залежно від діагнозу вони займаються з логопедом та іншими фахівцями, до того ж багато хто з них навчається інклюзивно, і такий вид навчання дає гарні результати.
Батькам дуже важливо звертати увагу на затримку мовленнєвого розвитку дитини, тому що далеко не завжди ситуація може виправитись без допомоги спеціаліста. Головне – звернутися до лікаря одразу ж, як вони помітять відставання у мовленнєвому розвитку своєї дитини від її однолітків. На це можуть вказати і вихователі дитячого садка. Чим раніше фахівець почне займатися з дитиною, тим швидше вони досягнуть результату.
