«Підвищення соціального статусу вчителя вплине на якість освіти»
Цього року нагороду Global Teacher Prize Ukraine 2021 у номінації «Вибір Серцем» від Наталії Мосейчук отримала вчителька з Дніпра Тетяна Вакулюк. Кілька років вона була єдиною викладачкою у дитячому протитуберкульозному відділенні «Криворізького Протитуберкульозного Диспансеру». Адже вчителі бояться працювати з дітьми, хворими на туберкульоз. Тетяна не злякалась і вже вісім років навчає дітей у лікарні від першачків до випускників. Із 2020 року у лікарні почала працювати «Школа Супергероїв». Відтоді якісно змінилися умови, в яких навчаються діти та працює вчитель. Історія Тетяни Вакулюк може бути прикладом, як не зупинятися на старих досягненнях, шукати нові знання та здобувати унікальний досвід.
Після першого робочого дня плакала від емоцій вдома
Розкажіть, чому ви обрали для себе викладання в лікарні? Це був «вибір серцем» чи пошук нового досвіду?
Вісім років тому мене запросили на роботу вчителем до дитячого відділення протитуберкульозного диспансеру. Це все відбулося швидко, бо їм терміново був потрібен учитель — вже розпочався навчальний рік. Не дуже вагаючись, я погодилась. До першого уроку готувалася навмання, бо що робити і як бути гадки не мала. Після першого ж робочого дня я зрозуміла: ось саме тут я потрібна. Плакала від емоцій вже потім, удома.
От спробуйте вгадати, яке запитання я чую найчастіше? «А тобі не страшно там працювати?» Чесно? Звичайно ж, страшно, але трішечки, коли робиш рентген. Чисто? Чисто! Фух! Але я ставлю зустрічне запитання:«А вам не страшно їздити в громадському транспорті, ходити до магазину?» Адже це така хвороба, яку можна підхопити будь-де. Тому: добре харчуємося, займаємося спортом, дотримуємося санітарних вимог — і все буде добре!
Який унікальний досвід ви отримали від викладання у лікарняній школі?
Це справді «унікальний» досвід — такого більше ніде не отримаєш. По-перше, усі діти різного віку. Бувало, що навіть по 1–2 дитини кожного класу, тоді важко. Дуже! А буває трішечки легше, коли 4–5 дітей першого класу, а інші вже старші. Спочатку я взагалі не розуміла, як проводити уроки в таких умовах, а потім виробила собі схему. Спочатку даю завдання на самостійне опрацювання дорослим учням, а потім більше уваги приділяю молодшій школі. Буває, що старшокласники справляються раніше і допомагають мені з малечею. Приклади рахують, букви пишуть. Так і працюємо — великою родиною. По-друге, діти за характером дуже різні. Особливо малеча. Їм важко. Вони в незнайомій для себе ситуації. Батьки далеко. Бувало різне: і сльози, й істерики, але спокійно, потихеньку, з любов’ю, день за днем намагаюся це коригувати. Колись підіймаюся сходами й чую дітей: «Раз, два, три, Тетяна Миколаївна прийди!» І так кілька разів. Я аж завмерла. І ось тоді промайнула думка: все, що робиш — недарма. Діткам серед оцих пігулок, аналізів, процедур, потрібна людина, яка не має жодного стосунку до лікарської справи. Людина, з якою можна забути, що ти у лікарні.
Як змінився лікарняний клас, коли він долучився до «Школи Супергероїв»?
Рік тому сталося диво, про яке я навіть і не мріяла. Завдяки співпраці «Школи Супергероїв», генерального директора «Криворізького Протитуберкульозного Диспансеру» та Дніпропетровської Облдержадміністрації наша лікарня отримала клас та ігрову кімнату, оснащену за останнім словом техніки. Замінили все — від стелі до дверей. Отримали сучасну техніку, нові меблі. А головне — щасливі очі дітей, які тепер займаються у супер комфортних умовах. З боку вчителя скажу: нарешті, можу працювати в повну силу. Раніше качала матеріали вдома на флешку, приносила, воно то не читалося, то ще щось, а зараз все необхідне поруч, це значно економить час. Знаю, що з будь-яким питанням можу звернутися до співробітників «Школи Супергероїв» і отримати кваліфіковану допомогу. Брала участь у конференціях лікарняних вчителів — це був суперський досвід. Хочеться ще!
Ви допомагаєте дітям вивчати всі предмети шкільної програми. Які навички для цього потрібні? Які питання ставлять діти і як ви заохочуєте їх до самоосвіти?
Хоч я й закінчила школу з золотою медаллю, але ж то було давно… Тому, звичайно, для старших класів мені важко дати кваліфіковану допомогу з точних наук. Але от нещодавно був 10 клас. Алгебра. Тема модулі. І так воно мені яскраво згадалося, що ввійшла в азарт, пояснила, розписала всю дошку. Дивлюся, а діти вже самі вирішують — зрозуміли. Радісно стало. Скажу одне — треба постійно розвиватися. Але водночас — не бійтеся запитань, на які не матимете відповідей. Значить, — це привід дитині, та й вам, попрацювати з додатковими джерелами (підручник, інтернет). До речі, ми ж в лікарні не тільки вчимося, ми ще вміємо і розважатися. До кожного свята готуємося заздалегідь: сценарій, вірші, таночки, костюми, пісні. Дітлахам дуже подобається. І навіть ті, хто до цього не виступав на сцені, із задоволенням вчать, хвилюються, вбираються.
Чому ви продовжуєте навчатися самі, якого досвіду вимагає від вас сучасна освіта?
Завдяки мережі «Школа Супергероїв», пройшла курс «Як навчати супергероїв? Онлайн курс з підготовки лікарняних вчителів». Отримані знання дуже допомагають у роботі. Прогрес не стоїть на місці, тому освоїла роботу з сучасним обладнанням, постійно працюю з новими матеріалами, щоб зацікавити учнів. Удосконалюю навички англійської мови. Нещодавно стала студенткою англійської школи. Ціль — скласти міжнародний екзамен. Кажуть, якщо ти вчитель, то можеш все. Отут, напевно, згодна. В мене з дитинства було хобі — шиття одягу. Останні роки постійно зростаю в цьому напрямку. Пройшла навчання і тепер називаю себе Вчитель — Кравчиня: можу пошити майже що завгодно і кому завгодно. А ще я мама дворазової чемпіонки Європи з таеквондо. Цьому диву 13 років і звуть її Уляна. Це — моя гордість! Щоб не відставати від дитини, декілька років вже відвідую тренажерну залу. І мені це дуже до вподоби. Також завдяки доньці та її постійним тренуванням, я стала водієм. Виявилося, що я люблю водити авто. Дійсно люблю.
У «Школі Супергероїв» є «Урок Мрії». Про що мріють діти та про що мріє вчитель, який навчає дітей?
Вони дійсно вміють мріяти. Віддано, щиро вірячи, що все справдиться. У перший рік моєї роботи перед днем Святого Миколая ми написали листи, урочисто передали завідувачу (бо він же головний для діточок) і почали чекати. За цей час я обдзвонила всіх батьків, зібрала, заховала ті подарунки. Але ж багато дітлахів без опіки… Організувала збір коштів і все вийшло. Санітарочки вночі поклали подаруночок кожному. Знаєте, коли я зайшла зранку у відділення, а дітлахи несуться, ледь не збивають з ніг, і кожний показує, що ж йому приніс Миколай, очі горять, посмішки щирі. А ти в цей час, напевно, щасливіша за дітей. А нещодавно на «Уроці Мрій» запам’ятався Давід, який хоче підкорити час, щоб можна було його зупиняти. Незвичне бажання, правда?
Якої, на вашу думку, підтримки та визнання потребують педагоги й на що це впливає?
Наразі професія вчителя не є престижною. Багато молодих спеціалістів, які отримали педагогічну освіту, не хочуть іти працювати до школи. Низька заробітна плата та велике навантаження лягає на плечі освітян. І не всі мають внутрішній запал, щоб виконати весь цей безмежний обсяг роботи. На жаль, у наш час через соціальні мережі кожна людина, яка навіть і не знає, як працюється у школі, дозволяє собі недоречні вислови на адресу освітян. Усе це підриває авторитет учителя. Тому треба більше висвітлювати через медіа, соціальні мережі, сторінки підтримки про досягнення наших вчителів, адже їм дійсно є чим пишатися. Саме підвищення соціального статусу вчителя є запорукою того, що у них буде завзяття працювати. І це вплине на якість освіти майбутнього покоління.
