“Йди роби уроки! Прибери тарілку! Почисть зуби!”. І так разів сто за день. Знайомо?
Мені, як мамі, навіть дуже…
Часом ловлю себе на відчутті нестримної безсилої люті й у цей момент на вустах дуже знайомі фрази з дитинства:
“Я кому сказала?”, “Ти з першого разу не розумієш?”, “Мені обов’язково потрібно підвищувати голос, щоб ти мене почув?”
Для мене це сигнал про те, що треба щось міняти, що звичний спосіб зараз чомусь не працює, що мої нескінченні повтори неефективні й усе, що я отримую зараз, — це взаємне роздратування.
Якщо чесно, то хочеться не себе міняти, а щоб син змінився. Став слухняним і услужливим. Мені було б зручно. Мені так, а йому?
Це те що я бажаю йому в майбутньому дорослому житті? Ні. Я хочу, щоб син був самостійним, незалежним і сам приймав рішення. Але так не буває, щоб виховувати слухняним, а виріс незалежним…
І тоді я шукаю нові можливості, шляхи, підходи:
“Синку, там твоя хатня робітниця просила передати, що у неї сьогодні вихідний і вона твою тарілку прибрати не може”. Сміється, йде і миє.
Танцюємо разом ритуальний танець під назвою “ненавиджу робити уроки”, валяємося на килимі від сміху, йде з бурчанням робити домашку.
Папа розігрує справжній спектакль: нечищені зуби розмовляють один з одним. Син підказує репліки. Сміємося всією сім’єю. Через годину приходить, демонструючи почищені зуби.
Можу постогнати, як над бідою: “Бідні-нещасні дітки! У школі весь день просидь, голову напружуй, руку підіймай… А додому приїхав ніякого відпочинку дитинці, уроки роби, в кімнаті прибирай, батькам допомагай! Бідні дітки, бідні! Нікому діточок не шкода, всі їх змушують, всі над ними командують, ніхто бідолах не пошкодує”. Ну і так далі в такому дусі.
Син слухає і, ховаючи посмішку, підтакує сердито. Потім, продовжуючи мою пісню, тягне рюкзак. Його почули, йому поспівчували, він отримав можливість трохи, але висловити своє невдоволення. Тепер є сили й на уроки.
Я знаю, що це складно. Я знаю, що мама втомилася на роботі. Я знаю, що хочеться простіше. Я знаю, що в інших діти слухняні й т.д.
А ще я знаю, що якщо робиш те, що робиш завжди, то й отримувати будеш те, що отримуєш завжди. І у відповідь на сотий раз сказане “йди роби уроки”, отримаєш звичну дитячу реакцію.
Можливо у вас є свої нестандартні способи? Поділіться в коментарях!
Автор: Олена Головіна
