Дезадаптація учня: що робити, коли поведінка учня не є прийнятною
Інформує Всеосвіта.
Поради вчительки-практикині, як розпізнати дезадаптацію учня та сприяти зниженню її проявів.
Всі діти різні, кожен має свій темперамент, характер, темп розвитку, інтереси. Одним дітям легко навчатись, інші мусять докладати більше зусиль. В одних ідеальна поведінка, а інші систематично порушують правила дисципліни.
Кожен педагог може згадати бодай одного учня у класі, який постійно порушує правила поведінки у школі. Проявлятись це може у будь-який спосіб:
- учень викрикує на уроці;
- відвертає увагу інших;
- грається шкільним приладдям;
- постійно перебирає пальцями рук, не випускає з долонь дрібні предмети, іграшки;
- постійно потребує уваги оточення (вчителя та учнів) до себе, ніби підсвідомо бажає бути у центрі подій.
Або серед учнів є дитина, про яку можна сказати:
- відстає від програми;
- швидко втомлюється;
- має високий рівень тривожності, дратівливості та хвилювання;
- у цієї дитини відчутний спад працездатності наприкінці дня.
Все це складові, які дають зрозуміти досвідченому вчителю, що дитина дезадаптована. До зовнішніх ознак дезадаптації у колективі можна віднести:
- підвищену стомлюваність;
- дратівливість;
- спалахи гніву;
- замкнутість;
- погану успішність;
- агресивність або, навпаки, надмірну соромливість;
- підвищену тривожність;
- низьку самооцінку.
Зрозуміло, що така поведінка невипадкова, й потрібно проаналізувати ймовірні її причини:
1. Негативне ставлення батьків до школи. Наприклад, вдома батьки постійно критикують систему шкільної освіти, висловлюють незадоволення роботою закладу освіти. Дають суб’єктивну негативну оцінку вчителям. У таких ситуаціях авторитет вчителя в очах дитини суттєво впаде, зникне повага до школи та освітнього процесу загалом.
2. Байдужість батьків до успіхів дитини. Яка б дитина не була відповідальна та слухняна, але це – дитина. Вона потребує батьківської уваги й допомоги дорослих, особливо у перші роки навчання. Дитина має бути психологічно захищеною, розуміти, що її шкільне життя цікавить родину й у разі невдач дорослі завжди прийдуть на допомогу.
Учню інколи необхідно зробити розробку, виконати творче завдання, розгадати ребус чи кросворд, але без підтримки батьків запал та ентузіазм дитини згасатиме.
3. Несформованість продуктивних форм спілкування з однолітками, а відповідно й комунікативні труднощі. Якщо навчати учнів ефективній взаємодії, залучати до корисних класних справ (полити квіти, помити дошку, принести крейду тощо), вони почнуть відчувати себе частиною команди. А якщо ви, як вчитель, ще й будете хвалити, підтримувати особисті ініціативи, результат не забариться.
У наш час існує неймовірна кількість ігор, в які учні залюбки грають на перерві. У такий спосіб вони задовольняють потреби в комунікації та спілкуванні, а якщо гра рухлива – то додається ще й невеличке фізичне навантаження, яке допомагає відпочити та систематизувати думки.
4. Велике навантаження. Кожна родина прагне для своєї дитини кращого, саме тому часто буває так, що школяр після уроків відвідує ще два-три гуртки, а на вихідні активно відпочиває з родиною за містом, в парках або розважальних центрах. Дитині подобається постійна зміна дій та локацій, але разом з тим – це неймовірне фізичне та емоційне навантаження. Тому, якщо дезадаптація поведінки спостерігається у дитини з активним ритмом життя, варто запропонувати родині розробити режим дня та відпочинку, який відповідатиме віковим особливостям дитини.
Як сприяти зниженню проявів дезадаптації?
Запросіть батьків на індивідуальну розмову. Не потрібно проводити її пошепки та поспіхом після загальних батьківських зборів. Приділіть годину свого часу після уроків. Поспілкуйтесь, поясніть ситуацію, дайте зрозуміти батькам, що ви схвильовані та плануєте спільними зусиллями допомогти дитині краще адаптуватись у колективі та максимально сприймати навчальний матеріал під час освітнього процесу. Запропонуйте свою допомогу, порадьте шкільного психолога.
Коли вчитель починає працювати з новим учнівським колективом, обов’язково запропонуйте батькам заповнити інформаційну картку, в якій батьки напишуть найважливішу та найціннішу інформацію про своїх дітей. Наприклад, зазначать психотип, особливості поведінки, ви дізнаєтесь, чи потребує дитина постійного стимулювання дій, чи контактна, як налагоджувала стосунки з іншими за межами закладу освіти тощо.
Немає ситуацій, які неможливо розв’язати. Головне – не залишатись осторонь, не бути байдужим до оточення та своїх учнів.
