Як змінити школу з найменшими травмами для дитини: поради фахівців
Психологи зауважують – діти дедалі частіше наважуються на новий заклад у пошуках кращого навчання і радять батькам дітей стати опорою такому учневі.
Серед українських школярів розповсюджується новий тренд – змінити школу. Найбільший стрес від зміни школи – в найменших школярів. Проте навіть із першокласниками сучасні батьки знаходять механізми, як змінити школу з найменшими травмами для дитини.
Про те, що краще – одна школа на все життя чи не боятися змін – 13 вересня йдеться в сюжеті ТСН.19:30.
Семирічна Єва в другий клас пішла в нову школу. Спочатку цю ідею дитина сприйняла не дуже радісно. У першому класі на дівчинку чекала низка випробувань, – раптове звільнення вчительки, якій довго шукали заміну. Потім постійні заміни, потім карантин. Щоби зменшити стрес від зміни школи, мама Єви провела цілу спецоперацію і загітувала однокласників доньки.
У переповненій першокласниками столиці у бажаній школі все ж знайшлося місце. Крім того, разом із Євою до нової школи перейшла і її подружка.
“Я хочу, щоб вона розуміла, що нетреба сидіти, чекати, терпіти і підлаштовуватися. Світ зараз так швидко і стрімко змінюється, що просто треба завжди тримати руку на пульсі, не боятися, іти вперед, обирати для себе, що буде краще”, – упевнена мама.
Психологи застерігають – зміна школи для дитини молодшої за 10 років – це завжди стрес, то ж радять батькам бути обережними і готуватись.
“Початкову школу, якщо ми змінюємо – це рішення батьків і це важливо усвідомлювати. Підліток – він вже більш відповідальний і може усвідомлено ставитися до вибору школи через бажання навчатися в кращих умовах”, – говорять фахівці.
Серед підлітків змінити школу нині – часте явище, яке самі ж учні й ініціюють.
Проте є інші приклади, коли саме в школі зароджується міцна дружба на все життя.
Так було в житті Владислава. Його родина переїхала жити з Києва за 30-ть кілометрів від школи. Щодня година дороги на уроки і назад.
“Мені цей клас рідний. Всі з першого класу, я всіх знаю. Якщо я перейду в якийсь другий клас, то я там нікого не знаю. Коли я переїхав, мені залишалось вчитись ще 3 чи 4 роки. Я вже не бачив ніякого сенсу переходити до іншого нового класу”, – розповідає він.
Нині Владислав в 11 класі й радіє, що залишився. Однокласники – його найміцніша компанія, якою вони й досі заходять, наприклад, у свій перший клас. Роздивляються паперові фото, де вони маленькі, і вже планують свій незабутній випускний.
