Насильницькі дії шкодять фізичному та психічному здоров’ю трьох сторін процесу: жертв, нападників і свідків. Метою булінгу є не лише вплив на жертву, а й формування відповідної моделі поведінки: ніби насильство є ефективним для досягнення успіху в житті, здобуття авторитету.
За результатами всеукраїнського дослідження ЮНІСЕФ, 67 % дітей стикалися з випадками булінгу у віці 11–17 років. А 44 % школярів-спостерігачів ігнорували булінг, тому що їм було страшно за себе.
Історія виникнення та зміст поняття
Поняття «булінг» походить від дієслова «to bully», що перекладається як «залякування, цькування». Кембриджський словник англійської мови це дієслово тлумачить так: «ображати, залякувати когось, хто є меншим чи менш впливовим»; «примушувати іншу особу до небажаних дій».
Келіл Дьюкс – автор перших публікацій про це явище, він писав про шкільне цькування ще 1905 року. Однак ґрунтовніше поняття булінгу вивчали пізніше зарубіжні та вітчизняні науковці.
Дан Ольвеус у 1978 році. ввів поняття «булінг» до наукового обігу. Він провів власні дослідження агресивності дітей, зокрема спостерігав за «хлопчиками для биття» та «шкільними хуліганами». Науковець вважав, що роль жертви чи агресора залежить не від групових явищ, а від індивідуальних особливостей дитини. До того ж певні негативні обставини соціального оточення стимулюють дитячу агресивність. Дослідник говорив про трикомпонентність явища булінгу: 1) систематичність/повторюваність дій; 2) агресивність; 3) дисбаланс сил.
Ігор Кон тлумачив булінг як залякування, жорстоке поводження, фізичний та/або психологічний терор стосовно дитини його однолітками.
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, наголошує: «Булінг є фактично зменшеною копією терористичного акту. З одного боку, переслідувач пресує жертву; з іншого – він дає сигнал усім свідкам, усьому класу про те, що він тут головний». «Крайніми проявами булінгу є формування людиноненависницьких мотивів», – зазначає дослідник.
Поняття булінгу за українським законодавством
В Україні кардинальні зміни стосовно булінгу відбулись у 2018 році – це явище було закріплено законодавчо, а з 19 січня 2019 року закон набув чинності.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» розширює поняття булінгу, що визначається діями або бездіяльністю всіх учасників освітнього процесу. Тобто коло суб’єктів розширено: не лише дошкільнята, учні, школярі, а й студенти закладів професійно-технічної й вищої освіти, педагоги дитсадків, шкіл, закладів вищої освіти та всі учасники освітнього процесу й батьки. Закон включає в поняття булінгу випадки економічного та сексуального насильства, насильство із застосуванням засобів електронних комунікацій. Булінгом є також насилля проти неповнолітніх чи малолітніх осіб або насилля, вчинене ними стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого завдано шкоди психічному здоров’ю, а в деяких випадках аж фізичному.
Зміни щодо протидії булінгу внесені в Закон «Про освіту», де визначено права та обов’язки всіх учасників освітнього процесу, та в Кодекс України про адміністративні правопорушення. Останній регулює адміністративну відповідальність учасників булінгу у вигляді штрафів та виправних робіт.
Чому булінг – це не просто сварка?
ЮНІСЕФ визначає булінг як небажану, агресивну поведінку школярів із метою залякування, демонстрації сили, приниження.
Ось деякі ознаки булінгу, які відрізняють його від звичайної сварки чи конфлікту:
завжди є три сторони учасників: агресор, жертва та спостерігач;
може виникати неочікувано, коли дитина опиняється в ситуації переслідування або сама приєднується до агресора;
негативно впливає на фізичне та психічне здоров’я всіх учасників;
супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву дражнять, шантажують, б’ють, залякують, висміюють, псують речі, принижують, розповсюджують плітки, оприлюднюють особисту інформацію/фото в соціальних мережах;
якщо відбувся одного разу, може повторюватися знову й знову; дитині важко протистояти булінгу самотужки;
у кривдника немає розкаяння, дії булінгу усвідомлені.
Причини та види булінгу
Причини появи цькування дослідники об’єднують у чотири групи.
1. Особистісні причини, тобто індивідуальність фізичного, психічного, інтелектуального розвитку дитини, її зовнішність, стан здоров’я, національність та ін. можуть викликати цькування щодо неї. Будь-яка «інакшість» може бути висміяна оточенням.
Причиною булінгу часто стають розлади або порушення в розвитку дитини. Наприклад, діти з психологічними особливостями: розладами поведінки, біполярним розладом, посттравматичним стресовим розладом, синдромом гіперактивності тощо – нерідко є ініціаторами булінгу через спровоковану цим агресивну поведінку.
Часто діти можуть цькувати через те, що бажають самоствердитись і завоювати авторитет в очах колективу однокласників, аби їх боялися та поважали. Булять і через заздрість успішнішим одноліткам, і через крутіші речі, одяг, гаджети тощо.
2. Сімейні причини, наприклад, коли не налагоджено близькі стосунки, немає належної комунікації між батьками та дитиною, не приділяють їй уваги, і тому вона не може поділитися своїми проблемами.
Є випадки, коли авторитарний стиль батьківського спілкування вдома школярі переносять у колектив. Батьки занадто контролюють, кричать через оцінки, часто сварять та не дають відпочити тощо. Гіперопіка дитини позбавляє її можливості самостійно налагоджувати спілкування, розв’язувати проблеми. Якщо вдома є насильство, то дитина копіює поведінку дорослих і може сама стати кривдником або жертвою.
3. Чинники середовища. Серед них виділяють:
ігнорування проблем закладом освіти (невизнання випадків булінгу провокує в дітей сприйняття, що це норма, або почуття безкарності);
якщо вчитель виокремлює когось із учнів (позитивний чи негативний взірець викликає суперництво, що переростає в булінг цього учня);
авторитарний стиль навчання провокує низьку самооцінку, агресивність, психологічний самозахист школярів; коли замість одного карають увесь клас, то це підсилює агресивну поведінку дітей;
відсутність контролю педагогічним персоналом під час перерв, у їдальні, роздягальні тощо;
сексуальні стосунки серед учнів/учениць стають підставою для цькування.
4. Соціальні причини – людська нерівність, нетолерантність суспільства, культурні норми, суспільні стереотипи, неконтрольований інформаційний простір (інтернет, ЗМІ, ігри, фільми тощо), що впливають на свідомість та хитку психіку неповнолітніх.
Учні та вчителі можуть допускати дискримінацію у взаємних стосунках. Булінг часто відбувається через сексуальну орієнтацію. Соціально-економічна нерівність – розповсюджена причина цькування (діти зі забезпечених сімей ставляться зневажливо до дітей із малозабезпечених і навпаки, якщо їх більше в колективі; представники етнічних меншин, мігранти піддаються цькуванню). Жорстокість та насильство нерідко демонструють через сучасні медіа, і діти мають доступ до перегляду таких сцен. Вони імітують побачене в реальному житті, проявляють агресію до інших осіб, тварин, навколишнього середовища.
Види буліhttps://osvita.ua/school/method/83083/нгу:
психологічний (нанесення психологічної травми: образи, погрози, залякування, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, маніпуляції, шантаж);
фізичний (стусани, удари, штовхання, зачіпання, ляпаси, підніжки, тілесні ушкодження);
економічний (крадіжки, пошкодження речей та одягу, вимагання грошей або їжі чи інших предметів, примушення вкрасти);
сексуальний (непристойні рухи, погляди, жести, прізвиська, поширення образливих чуток, знімання та розповсюдження відео з переодяганням, сексуальні жарти й погрози);
кібербулінг (цькування та приниження за допомогою електронних пристроїв, зокрема мобільних телефонів, інтернету).
Профілактика булінгу
Вирішальна роль у боротьбі з булінгом у закладах освіти належить учителям, яких мають підтримувати керівництво закладу, батьки, представники місцевих органів влади та громадських організацій. Запорука протидії цькуванню – розуміння всією шкільною спільнотою того, що насильство, дискримінація та нетерпимість є неприйнятними.
Найкращою профілактикою булінгу буде така організація роботи, щоб налагодити довірливі стосунки між учнями / ученицями та в їхніх взаєминах із педагогами.
Метод «Розстановка сил»
Аби запобігати конфліктам, учитель має виявити, чи є діти, яких ігнорують однокласники, із якими не хочуть із спілкуватися та котрих булять. Для цього можна провести невелике анонімне опитування. Суть методу полягає в тому, щоб кожен учень виписав на папері прізвища чотирьох дітей, з якими хотів би сидіти поруч, плюс прізвище свого найкращого друга.
Аналіз результатів опитування покаже, із ким з учнів не хочуть спілкуватися (бо жоден його не записав), хто є агресором, хто жертвою, а хто неформальний (загальновизнаний) лідер.
Метод «Гарячий стілець»
Учитель сідає на стілець, а діти запитують особисту інформацію. Чим більше вони знатимуть, тим більше довірятимуть. Або вчитель та учні по черзі сідають на стілець та продовжують певну фразу, наприклад, «Мене дратує …», «Я злюся, тому що …».
Регулярні дні учнівського самоврядування
Зміна ролей дає змогу зрозуміти одне одних, поставити себе на місце іншого. Діти готуються до уроків, виконують обов’язки вчителів, адміністрації та педагогічного колективу, такий досвід допомагає зрозуміти, наскільки важкою є ця робота.
Метод «Скринька довіри»
Анонімні скриньки, окремі для школярів та вчителів, котрі дадуть змогу вільно висловитися, приміром, що подобається, що хотілося б змінити та ін.
Позакласні заходи
Участь дітей, учителів і батьків у спортивних змаганнях, спільних поїздках, спілкування в неформальному середовищі тощо.
Колективні конкурси та вправи
Можна провести конкурс «Чим ми схожі» – знайти спільні риси між учнями, зробити колаж із малюнків, де буде використано всі роботи однокласників, а також взяти участь у спільній виставці, зняти всім класом фільм на задану тему під керівництвом психолога тощо. Заохочення дітей робити те, що вони люблять, підвищує довіру, допомагає здружитися та попереджає цькування.
