“Конкурси директорів шкіл – сумна і прикра картина” – Ігор Лікарчук
У системі освіти зараз гаряча пора – конкурси на право зайняти посаду директора школи.
Стосовно самих конкурсів, то я вже висловлювався не раз: це є маразм, дитяча гра в демократію. Конкурс дівиць на право виступати у чоловічих нічних клубах – це нормально.
Конкурси директорів шкіл – сумна і прикра картина. Обраний директор автоматично й підсвідомо стає залежним від тих, хто його обирав. А переважна більшість виборників – працівники органів управління освітою…
Яка там у майбутньому автономія школи із залежним директором???? Директорів власники закладів освіти повинні запрошувати на роботу. Та відповідати за свій вибір, а не перекладати його, якщо щось, на членів комісії.
Власники, образно кажучи, повинні «ганятися» за хорошим директором… Бо хороший директор знає собі ціну і конкурсувати ніколи не поспішатиме.
Крім того, запрошений обовязково буде ставити свої умови, реалізація яких й повинна бути гарантією його ефективної діяльності.
Результатом «запрошення» має бути контракт із директором, в якому чітко будуть обумовлені вимоги-завдання власника запрошеному та умови, які цей запрошений ставить перед власником. Замість «захисту» під час конкурсу якогось ефемерно-віртуального проекту розвитку закладу освіти.
Проекти писати вже навчалися. Як і мріяти про молочні ріки та кисельні береги…
Сьогодні мені сказали, кількість бажаючих бути директором і взяти участь в конкурсах в багатьох випадках – вражає.
Як думаєте, яким медом намащений директорський стілець, що бажаючі, як бджілки, злітаються на той мед? І чи вони є бджілками, а не…
Щось мені здається, якщо конкурсна система буде збережена, то незабаром під час конкурсного відбору претенденти будуть показувати свою майстерність навіть… у танцях. Щоб в майбутньому гарно танцювати перед власниками. Як дівиці, бажаючі працювати в нічних чоловічих клубах…
Ігор Лікарчук